Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)"

Він пішов за дітьми на певній відстані. Він не хотів бути надто далеко від зелених кілець і надто близько до Лева.

За кілька хвилин Діґорі дійшов до краю лісу й там зупинився. Лев досі співав. Але тепер пісня знову змінилася. Вона більше нагадувала те, що ми називаємо мелодією, але була тепер набагато бурхливішою. Вона спонукала вас бігати, стрибати, лізти на дерева. Вона заохочувала вас кричати. Вона підштовхувала вас підбігати до інших людей і або обіймати їх, або битися з ними. Завдяки їй Діґорі розпалився, а його обличчя почервоніло. Вона вплинула й на дядька Ендру, бо Діґорі чув, як той сказав:

— Смілива дівчина, справді дуже смілива. Можна пошкодувати, що в неї такий темперамент, надзвичайно вродлива жінка, надзвичайно вродлива.

Але те, як пісня впливала на двох людей, було нічим супроти того, що вона робила зі світом.

Чи можете ви уявити собі, як трав’яниста рівнина булькає, наче вода в горщику? Бо це найточніший опис того, що відбувалося. У всіх напрямках вона утворювала пагорбки. Вони були дуже різного розміру, деякі не більші, аніж купки землі біля кротячих нір, інші — завбільшки з тачку, двоє не менші, аніж котеджі. І ці пагорбки рухалися й роздувалися, аж поки вибухали, розпушена земля вилітала з них фонтанами, і з кожного бугра виходила назовні тварина. Кроти виповзали такі самі, як їх можна побачити в Англії. Собаки вибігали й гавкали відразу, як тільки їхні голови звільнялися від землі й борсалися, як ви бачили їх, коли вони борсаються, просунувши голову в невеличкий отвір у живоплоті. Оленів було найцікавіше спостерігати, бо роги, звичайно, витикалися із землі задовго до того, як вивільнялося з-під неї все тіло, тому Діґорі спочатку сприймав їх за дерева. Жаби, які всі виповзали біля річки, відразу стрибали в неї з плюскотом і голосно квакаючи. Пантери, леопарди та подібні звірі зразу сідали, щоб струсити землю зі своїх задніх ніг, а потім підходили до дерев, щоб нагострити пазури на передніх лапах. Хмари птахів злітали з дерев. Тріпотіли крильми метелики. Бджоли вже працювали на квітах, ніби не хотіли згаяти ні секунди. Але найурочистіша мить настала, коли найбільший пагорбок вибухнув, наче землетрус, і назовні вийшов, піднявши голову й витягуючи ноги, ніби одягнені в мішкуваті штани, слон. І тепер пісня Лева майже не долітала до ваших вух; було надто багато каркання, туркотіння, кукурікання, ревіння, іржання, гавкання, мукання, бекання й реву слонів.

Та хоч Діґорі й не міг більше чути Лева, він його бачив. Звір був такий великий і такий світлий, що хлопець не міг відірвати від нього погляду. Інші тварини, схоже, його не боялися. Так, через мить Діґорі почув позаду стукіт копит; ще через секунду старий кінь, який належав власнику кеба, пробіг клусом повз нього й приєднався до інших звірів. (Повітря, либонь, подобалося йому, як подобалося воно дядькові Ендру. Він уже не скидався на бідолашного старого раба, яким був у Лондоні; він високо підкидав ноги й гордо тримав голову.) І тепер уперше Лев зовсім замовк. Він ходив туди-сюди поміж тварин. І вряди-годи підходив до двох із них (завжди до двох водночас) і доторкався до їхніх носів носом. Він доторкнувся до двох бобрів серед усіх бобрів, до двох леопардів серед усіх леопардів, до двох оленів серед усіх оленів, а решту залишав без уваги. Тварин деяких порід він узагалі проминав. Але ті пари, до яких він доторкався, негайно відходили від своїх родичів і йшли за ним. Нарешті він зупинився, а всі створіння, до яких він доторкався, підійшли й стали довкруж нього широким колом. Інші, до яких він не доторкався, порозходилися. Їхні голоси поступово стали нечутними вдалині. Обрані звірі, які залишилися, тепер мовчали, не відриваючи поглядів від Лева. Уперше в цей день запала цілковита тиша, яку порушувало лише дзюрчання води. Серце в Діґорі шалено калатало. Він знав, що нині відбудеться щось дуже врочисте. Він не забув про свою матір, але чудово знав, що навіть заради неї не зміг би урвати те, що готувалося.

Лев, чиї очі ніколи не моргали, дивився на тварин так пильно, ніби хотів спалити їх лише поглядом. І помалу з ними відбувалися зміни. Менші з них — кролики, кроти й такі інші — стали набагато більшими. Великі — особливо це помітно було на слонах — стали трохи меншими. Багато тварин сиділи на задніх ногах. Більшість схилили голови набік, ніби докладали всіх зусиль, аби зрозуміти. Лев роззявив пащу, але жоден звук звідти не вилітав. Він видихнув повітря — то був тривалий і теплий видих, що нахилив усіх звірів, як вітер нахиляє лінію дерев. Далеко згори, від синього склепіння неба, яке затулило зірки, знову долинув їхній спів; чиста, холодна музика. Потім сяйнув спалах (але він нікого не обпалив) чи то з неба, чи то від самого Лева, й кожна краплина крові забриніла в дитячих тілах, а глибокий і дикий голос, якого вони ніколи не чули, сказав:

— Нарніє, Нарніє, Нарніє, прокинься. Люби. Думай. Розмовляй. Будь деревами, які ходять. Будь тваринами, що говорять. Будь священними водами.

Розділ 10

Перший жарт і все інше

То був, звичайно, голос Лева. Діти давно були переконані, що він уміє говорити: проте вони пережили приємний і жахливий шок, коли він справді заговорив.

З дерев вийшли дикі люди, боги, фавни, сатири й гноми. З річки випірнув річковий бог із дочками наядами. І всі ці створіння, і всі звірі та птахи різними голосами, низькими або високими, хрипкими або чистими, відповіли:

— Вітаємо тебе, Аслане. Ми чуємо й підкоряємося. Ми не спимо. Ми любимо. Ми думаємо. Ми говоримо. Ми знаємо.

— Але візьми до уваги, що ми знаємо не так багато, — сказав голос, форкаючи крізь ніс.

Голос, що примусив дітей підстрибнути, то був голос коня, який возив кеб.

— Добрий, старий Аґрус, — утрутилася до розмови Поллі. — Я рада, що він тепер серед тварин, які розмовляють.

А власник кеба, що тепер стояв біля дітей, сказав:

— Нехай мене чорти візьмуть. Але я завжди казав, що цей кінь наділений добром.

— Створіння, я віддаю вам самим собі, — сказав сильний і радісний голос Аслана. — Я віддаю вам навічно цю країну — Нарнію. Я віддаю вам ліси, фруктові дерева, річки. Я віддаю вам зірки і віддаю вам себе. Німі звірі, яких я не обрав,