Читати книгу - "Диво"

В митрополита дрижали руки, коли підняв він золотий вінець, щоб покласти на голову Ярославові. Досі не знати було простим смертним, звідки беруться імператорські корони. Вони існували мовби завжди, переходили в спадок разом з цілими імперіями. Візантійські імператори привезли вінці з Риму, німецький імператор здійняв корону з мертвого Карла Великого, відкривши його гробницю в Аахені, польський Болеслав одержав корону від папи римського. Ярослав не став ждати, поки хтось пришле йому вінець: звелів своїм майстрам викувати з руського золота, і ось митрополит чинив мало не святотатство, але не міг опиратися княжій волі, тішачи себе надією, що, кому треба, легко може змаловажити кесарство Ярославове і звати його по-старому князем.

Він наклав на князя вінець, пробурмотів благословення і необхідні при цьому слова: «Вінчається на кесаря землі Руської раб божий Георгій, рекомий Ярослав», але мало хто тямив по-ромейському, тому в молитві, яку відразу ж сотворено слов’янською мовою, многажди повторювано слово «кесар», щоб запало воно віднині в голови киян і, можливо, швидше розійшлося по всіх усюдах.

Після молитви коронований Ярослав урочисто відведений був од вівтаря до наготовленого поблизу трону. Дав єпископам поцілунок миру, сів на троні, простягнув руку для поцілунку княгині Ірині, яка після того сіла поряд на нижчому стільці, вся церква заспівала «Господи, помилуй!», і розпочався великий молебень.

Згодом мало бути велике пирування кесаря з дружиною і людьми знатними, мав би вважати Ярослав той день найщасливішим у своєму житті, але добре відав, що, хоч як називайся, не сягає твоє могуття повсюдно, є перепони, не уникнути гіркоти поразок.

Без нього виросла в Шуйці його донька, про яку й не знав нічого, не захотіла показати йому Шуйця Ярослави, коли ж спробував застосувати владу і силу, втекла дівчина і щезла з Новгорода. Те саме повторилося в Києві. Ось де межа влади: вільна людина.

Вже кесарем віддав веління: знайти і поставити перед його очі. Поки ж триватиме розшук, ніхто сій дівчині не повинен дати ні хліба на дорогу, ні води від спраги, ні вогню для зігріття, ні кия від псів.

І почалася погоня по всіх усюдах, по всій землі.

І втікала Ярослава полями, лісами, крилася в пущах і на болотах.

І не наздогнали. Втекла. Заховалася між людьми. Народила сина від Сивоока. І син його – серед нас. Завжди з його талантом і горінням душі.

І диво це ніколи не кінчається і не переводиться.

м. Київ

1962-1968 рр.

Абсида – півкруглий (іноді багатокутний) виступ в античних або церковних будівлях, перекритий куполом чи зімкнутим півсклепінням.

Августей – Великий імператорський палац у візантійській столиці Константинополі (нині – Стамбул).

Агаряни – біблійна назва арабів; магометани.

Антипат – один з вищих титулів візантійської служилої знаті.

Антифон – церковний вірш для поперемінного співу двох хорів.

Апокрифи – не визнані офіційною церквою стародавні релігійно-легендарні твори на біблійні сюжети.

Архонт – знатна, багата особа, дворянин.

Астропелек – пряжка.

Атріум – головне приміщення, вітальня візантійського будинку, палацу.

Берегині – русалки у східнослов’янській міфології.

Берло – скипетр, знак влади монарха (палиця, оздоблена коштовним камінням і різьбленням).

Било – підвішена на стовпі чи дереві дошка для відбивання сигналів, годин доби.

Боляри – бояри.

Борть – дупло або навішена на дерево видовбана колода, де водяться бджоли.

Бродники – вихідці із східних слов’ян, в XІІ-XІІІ ст. проживали на степових просторах від Дону до Дунаю.

Варниця – солеварня, посудина для виварювання солі.

Василевс – титул візантійського імператора.

Ведмедно – ведмеже хутро.

Велес (Волос) – бог скотарства, багатства й торгівлі у східних слов’ян.

Венети (венеди) – тут: західне відгалуження стародавніх слов’ян.

Веретище – вбога одіж, лахміття.

Вестіарій – титул хранителя гардероба при візантійських імператорах.

Віла – русалка, діва-чарівниця у міфології південних слов’ян.

Влатія – тканина.

Гетерія – товариство, спілка, угруповання.

Глобтротер – мандрівник.

Гомілія – релігійна проповідь, послання.

Городня – засипаний землею чи камінням зруб для огорожі; кріпосна стіна.

Гридник (гридь) – княжий тілохранитель, дружинник.

Грибниця – приміщення для княжих дружинників, для прийому гостей.

Грифон – міфологічна істота, крилатий лев, іноді з головою орла.

Декарх – молодший начальник у візантійському війську, очолював загін з десяти чоловік.

Держава – емблема царської влади у вигляді оздобленої кулі з хрестом.

Джид – колчан; невеликий спис.

Дивий – лісовий, дикий.

Дивитісій – верхній парадний одяг візантійських імператорів.

Дик – вепр, дикий кабан.

Дїімархи – глави угруповань візантійської знаті.

Дискос – ритуальна церковна посудина (блюдце на підставці).

Дитинець – внутрішня частина фортеці, укріпленого міста; кремль.

Дієра – морське судно з двома рядами веслярів.

Дромона – великий корабель, найчастіше військовий.

Екскувітори – гвардійці у візантійському війську.

Екфрасіс – християнська проповідь.

Епілорик – плащ.

Ереміт – самітник, пустельник.

Ессеї – члени староєврейської релігійної секти.

Євктирій – монастирське приміщення для моління.

Євхаристія – одне з таїнств християнської релігії – причастя.

Єпарх – чиновник, що виконував у візантійських містах функції градоначальника.

Єреастерії – константинопольські ремісничі майстерні, що водночас були й магазинами.

Жигало – залізний прут для пропалювання отворів у дереві.

Забороло – захищена