Читати книгу - "Шантарам"

— За сусідового коня!

— І взагалі за всіх коней!

— І за всіх коханців! — проголосив Дідьє.

— За всіх... коханців,— повторив я.

І раптом я відчув, що в мені самому любов з якоїсь причини і якимсь незрозумілим чином померла. Я відчував це дуже виразно. Моє почуття до Карли не зникло. Воно й досі зі мною. Але ревнощів до незнайомця на ім’я Ранджит, які раніше неодмінно охопили б мене, я не відчував. Ніякої злості до нього, ніякої образи на Карлу. Сидячи з друзями в ресторані, я нічого не відчував, в мені була порожнеча, наче війна, втрата Хадербгая і Халеда, зустріч з мадам Жу і бійка з її охоронцями-близнюками упорснули мені в серце знеболювальне.

Болю в зв’язку зі зрадою Абдула Гані я теж не відчував, це був радше трепетний подив — інших слів я не можу підібрати,— а за ним глухий пульсуючий страх. Бо вже тоді криваве майбутнє, на яке нас прирекла його зрада, почало проникати в наше життя, мов несподіване цвітіння всохлої червоної троянди, що впала на безплідну кам’янисту землю.

Розділ 39

За годину потому як я покинув Абдула Гані й попрямував до мадам Жу, Назір і три його найближчі поплічники виламали двері сусіднього будинку і пройшли через довге підвальне приміщення до люка, що провадив до кам’яниці Гані. Коли я пробирався коридором напівзруйнованого Палацу, Назір з помічниками, напнувши на себе чорні в’язані маски, відчинили ляду і вилізли в кухні. Кухаря, робітника з складу, двох слуг і двох шріланкійців, Кришну та Віллу, вони замкнули в невеликому приміщенні в підвалі. Коли я дістався горища і знайшов там мадам Жу, Назір піднявся у великий кабінет Абдула і побачив, що він сидить у кріслі і плаче. Коли я відмовився від помсти і простив переможеного ворога — мадам Жу, що пускала слину в своєму кріслі,— Назір помстився за Хадер Хана і за себе самого, убивши зрадника.

Двоє тримали Абдула за руки. Третій змусив його підняти голову і розплющити очі. Назір зняв маску і, дивлячись Абдулу в очі, встромив кинджал йому в серце. Абдул, певне, знав, що вони прийдуть, і сидів, чекаючи вбивць. Проте його крик, за їхніми словами, був такий страшний, наче линув із самісінького пекла.

Вони кинули його тіло на поліровану підлогу. Коли я бився з Раджаном і його братом на горищі в іншому кінці міста, Назір і його люди відрубали сокирами руки, ноги і голову Абдула і розкидали їх по всьому домі — точнісінько так, як за його наказом учинив Сапна з останками старого вірного Маджида. Коли я вийшов з Палацу, вперше за багато місяців звільнившись жадання помсти, Назір випустив Кришну з Віллою і слуг, які не мали стосунку до зради, й попрямував зі своїми людьми на пошуки прихильників Гані.

— Гані вже давно збився на манівці, яар,— переклав мені Санджай Кумар слова Назіра з урду.— Він вважав, що Хадер з’їхав з глузду, що у нього нав’язлива ідея, задля здійснення якої він розтринькає всі гроші мафії, втратить владу і погубить всю справу. Він вважав, що Хадер приділяє дуже багато уваги афганській війні. І він знав, що Хадер планує акції в Шрі-Ланці та Нігерії. Абдул намагався відрадити Хадера від цих планів, але не зміг переконати його, і тоді почав здійснювати ці вбивства від Імені Сапни. Це він все організував.

— Він сам? — запитав я.

— Спочатку, звісно, вони придумали Сапну разом з Хадером, щоб змусити поліцію і уряд діяти в їхніх інтересах.

— Яким чином?

— Гані вирішив, що для цього потрібний загальний ворог, Сапна. Коли цей Сапна проголосив себе королем злодіїв і вбивць, почав закликати людей до революції і різати багатіїв по всьому місту, влада занепокоїлася. Було незрозуміло, хто стоїть за цим. Ми обіцяли допомогти їм виловити Сапну, але Гані хотів повернути це все проти самого Хадера.

— Я не певен, що він хотів цього від самого початку,— перервав свого друга Салман Мустан, замислено похитуючи головою.— Гадаю, спочатку він підтримував Хадера, як завжди. Але через цю криваву і, на мій погляд, дурнувату витівку з Сапною в нього, напевно, дах поїхав.

— Ну, так чи так, а результати були,— знизав плечима Санджай.— Гані зібрав свою банду з Сапною та іншими головорізами, які підкорялися тільки йому. Вони почали усувати людей, яких Гані хотів позбутися, тому що вони були його суперниками в бізнесі,— це точно. І все йшло згідно з його планом, яар. Все місто стоїть на вухах, ганяючись за цим Сапною, а давні старовинні недруги Хадера зі шкіри вилазять, щоб допомогти йому переправити зброю, вибухівку та іншу контрабанду через Бомбей, оскільки сподіваються, що він допоможе їм упоратися з Сапною. План, звісно, дурнуватий, але він працює, яар. Але одного разу до Абдула приходить коп, якого звуть Патіл. Ти знаєш його, Ліне,— це помічник інспектора Суреш Патіл. Падлюка ще та, яар.

— Але тямущий коп,— додав Салман з відтінком поваги в голосі.

— О так, тямущий. Так от, ця тямуща падлюка каже Гані, що головорізи Сапни лишили на місці останнього вбивства сліди, які свідчать про мафію Хадера. У Гані, зрозуміло, повні штани, оскільки його змова ось-ось розкриється. І йому спадає на думку, що треба пожертвувати кимось із поплічників Хадера,— якщо молодчики Сапни покремсають кого-небудь із членів ради мафії, то це зіб’є копів зі сліду, вони подумають, що Сапна і справді наш ворог.

— Він вибрав Маджида,— провадив Салман.— І його задум вдався. Розслідуванням вбивства займався цей Патіл, його люди збирали останки Маджида, розкидані по всьому будинку. Він знав, що Маджид Хадербгаїв друг. У Патілового батька — ось уже хто, до речі, крутий коп — давні порахунки з Хадербгаєм, він особисто упік його колись за ґрати, яар.

— Хадербгай сидів у тюрмі? — запитав я, пошкодувавши, що не запитав його про це свого часу,— адже ми чимало говорили з ним пре в’язницю.

— Авжеж,— засміявся Салман.— Йому навіть вдалося утекти з Артур-роуд.

— Ти мене розігруєш!

— А ти не знав цього, Ліне?

— Ні.

— Це незрівнянна історія,— відізвався Салман, виразно покрутивши головою.— Попроси якось Назіра, він тобі розповість. Він допомагав Хадеру влаштувати втечу. Це була відчайдушна парочка в ті дні, Назір і Хадербгай, яар.

Санджай на підтвердження цих слів від душі ляснув Назіра по спині,