read-books.club » Сучасна проза » Книги Якова, Ольга Токарчук 📚 - Українською

Читати книгу - "Книги Якова, Ольга Токарчук"

248
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Книги Якова" автора Ольга Токарчук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 242 243 244 ... 258
Перейти на сторінку:
Францішек Воловський-молодший зачиняє вагу і рушає до виходу. Зануда знехотя йде за ним.

— А ще скажи мені таке. Це правда, що ви якісь зустрічі таємні влаштовуєте за зсунутими шторами, якісь чудеса там робите? — задерикувато питає він. — Таке про вас кажуть.

Францішек обережний. Зважує слова, наче добирає потрібні гирі.

— Ми, неофіти, дуже дбаємо про любов до ближнього. Хіба ж не про те каже головна заповідь усіх християн? — питає він риторично. Співрозмовник підтакує. — Так, це правда, ми збираємося та радимося. Ось, наприклад, учора в моєму домі міркували, кому яка допомога потрібна, у що інвестувати. Запрошуємо одне одного на шлюби та хрестини. Про дітей розмовляємо, про їхнє навчання. Тримаємося разом, і нічого лихого в цьому нема. Навпаки, ми — добрий приклад для інших християн.

— Хай тобі, пане Воловський, щастить серед нас, — каже нарешті зануда, дещо розчарований, і вони сідають розраховуватися за хміль.

Коли Францішекові вдається нарешті його позбутися, він видихає з полегшенням. Але незабаром повертається важкий стан постійної тривожної настороженості.

Атмосфера довкола них у Варшаві — не найкраща. Дехто виїхав до Вільна, як-от молодші Каплінські та всі Маєвські, або повернувся до Львова, як Матушевські, хоч і там нелегко. Але у Варшаві — найгірше. Всі дивляться, шепочуться. Барбара, дружина Воловського, каже, що Францішек занадто на видноті, бо бере участь у різних суспільних справах. Долучився до Чорної процесії, яка домагалася ширших прав для міщан. Активно діє в купецькій гільдії. Має успішну броварню, будинок. Часто виступає в ролі боргового поручителя, і його прізвище, помножене синами й кузенами, коле очі. Вчора, скажімо, Барбара знайшла у шпарині дверей папірець із невиразно, абияк надрукованим текстом:

Франк їх учить забобонів, єресь восхваляє

і за це по цілій Польщі щедру дань збирає.

Вони його за Бога мають, падають у ноги.

Не задурно ж він в тюремні потрапив остроги.

Що лише вторгують в Польщі на горілці й пиві,

все — йому. То чи не час брехливі

розвінчати клятви, зняти ті полуди?

Охрестилися? То прошу: заживіть як люди.

Heiliger Weg nach Offenbach

Heiliger Weg nach Offenbach[155]

Справжній дім Бога — в Оффенбаху. Так сказали юному Йозефові фон Шенфельду, племінникові Томаса Шенфельда з Праги, і почалися приготування в дорогу. Треба визнати, що обов’язкове для всіх правовірних паломництво має ще й практичний бік: так можна уникнути служби у війську, яку вони, християни, мусять відбути. Дорога проходила через Дрезден, де без зайвих слів хлопцям мали видати рекомендаційні листи від барона Айбешютца, хоча Йозефові з його прізвищем, як запевняла мати, жоден лист не знадобиться. З ним їхали ще двоє, які опинилися у схожій ситуації.

Коли в червні 1796 року вони дісталися до Оффенбаха, змушені були цілий день чекати на аудієнцію у Пані серед різнобарвного і багатомовного натовпу молоді. Одні, вже переодягнені в чудернацькі мундири, вправлялися на плаці, інші просто крутилися по подвір’ї, а коли вперіщив дощ, їм дозволили заховатися під дах галерей. Йозеф з цікавістю розглядав скульптури на колонах; кмітливий хлопець одразу впізнав у них персонажів з міфології. Був там, зокрема, ненависний йому Марс — закутий у лати лицар із галябардою, біля ніг якого стояв Овен, знак зодіаку, чиїм покровителем був той бог. Але Йозефові здавалося, що Овен радше символізує всіх тих, кого генерали, наче овець, женуть на війну, щоб зробити їх гарматним м’ясом. Набагато більше подобалася йому кругляста, гарно збудована Венера, чиї форми вони з друзями коментували.

Аж під вечір Пані була готова їх прийняти.

Пані — то приблизно п’ятдесятирічна жінка, дуже чепурно вбрана, з білими доглянутими руками та буйним, досі темним волоссям, укладеним у високий кок. Поки вона читає лист, Йозеф захоплено розглядає її пса — високого та худого, більше схожого на велетенського коника-стрибунця; пес не зводить із хлопців погляду. Нарешті жінка каже:

— Вас прийнято, мої дорогі. Тут вам потрібно буде старанно дотримуватися правил, які подарують вам справжнє щастя. Тут — істинне спасіння.

Вона говорить німецькою з сильним східним акцентом. Велить Йозефові лишитися, а решту хлопців відсилає. Встає і підходить до нього, простягаючи йому руку для поцілунку.

— Ти — племінник Томаса?

Він киває.

— Це правда, що він помер?

Йозеф опускає голову. Зі смертю дядька пов’язана якась соромітна, незручна таємниця, про яку родичі ніколи не розповідали. Йозеф не знає, в чому річ: чи в тому, що Томас із якоїсь незрозумілої причини дозволив, щоб його вбили, чи в чомусь іншому, про що йому не кажуть.

— Ви знали його, правда ж? — питає Йозеф, намагаючись випередити її наступні запитання.

— Ти трохи схожий на нього, — каже Красива Пані. — Якщо захочеш зі мною поговорити, якщо тобі бракуватиме тут чогось, я завжди радо тебе прийму.

Якусь мить Йозефові здається, що пані дивиться на нього з ніжністю, і це додає йому відваги. Він хоче ще щось сказати, його заливають любов і вдячність до цієї печальної жінки, якоюсь таємничою ниткою пов’язаної з Венерою з червоного пісковику, але він не може нічого вигадати, тож лише несміливо жебонить:

— Дякую, що прийняли мене. Я буду хорошим учнем.

Пані всміхається, почувши ці слова; Йозефові її усмішка здається грайливою, наче у дівчини.

Наступного дня хлопцям велять піднятися на найвищий поверх, де в невеликих кімнатах живуть так звані старці.

— Ви вже були у старців? — питали їх усі, тож Йозефу цікаво, які вони. Йому постійно здається, що він потрапив у одну з тих казок, що їх розповідала мати: з королями, красивими принцесами, заморськими подорожами й безногими мудрецями, що стережуть скарби.

У цих, як виявилося, є ноги. Вони сидять за двома великими столами, заваленими розгорнутими книгами, стосами паперу та сувоями. Видно, що тут триває якась робота. Чоловіки виглядають як євреї, як єврейські вчені — таких Йозеф бачив у Празі; у цих — довгі бороди, але вбрані вони по-польському, в колись яскраві, а зараз уже дещо збляклі кунтуші. На манжетах — нарукавники, які мають захищати від чорнила. Один зі старців встає і, ледь ковзнувши по них поглядом, вручає їм аркуш, на якому надруковано якийсь дивний малюнок, повний сполучених між собою кіл. А далі каже з таким самим акцентом, як у Красивої Пані:

— Сини мої, Шехіна — у неволі, її тримають під замком Едом та Ісмаель. Наше завдання — визволити її з темниці. Це станеться тоді, коли три сефірот поєднаються в єдину Трійцю. Тоді настане спасіння.

Старець кістлявим пальцем вказує на кола.

1 ... 242 243 244 ... 258
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книги Якова, Ольга Токарчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книги Якова, Ольга Токарчук"