Читати книгу - "Пан Ніхто"

Для більшої переконливості Брунер кладе на стіл два кулаки, два справді досить красномовні кулаки, масивні й важкі, як і вся його фігура. Потім бурмоче без усякого зв'язку з попереднім:

— Власне кажучи, я б випив пива…

Пиво після кави — таке може прийти в голову лише Брунерові, але я подаю знак кельнеру і замовляю напій. Здається, я забув відмітити, що в цей будень, та ще у вечірню пору, заклад зовсім пустий, бо натовп тут збирається головним чином в обід, а найбільше у свята; якщо все-таки появляються на якийсь час кілька відвідувачів, вони розташовуються надворі, на чистому повітрі. Словом, обстановка досить спокійна, а пиво, сподіваюсь, досить підбадьорливе, щоб ця підозрілива людина почала нарешті давно очікувану розповідь. Вичерпну розповідь, зрошену необхідною кількістю кухлів пива й сповнену подробиць або й відхилень, значну частину яких я дозволю собі пропустити.

— Вам уже відомо, що я служив у Болгарії; не знаю, звідки у вас ці дані, але це насправді так. Між іншим, Лоране, ви скрізь пхаєте свого носа і саме в цей спосіб добралися й до мене, бо мені навіть на думку не спадає, щоб Флора розплескала щось: вона занадто кмітлива, аби піти на таке, і легше допустить вас до свого ліжка, ніж до своїх секретів; але ви скрізь пхаєте свого носа, і я чомусь відчуваю, що вам кінець кінцем доведется розплачуватись за свою цікавість, — я не кажу, що конче зі мною, однак знайдеться такий, хто відповідним чином привітає вас з успіхом.

Саме в Софії я познайомився з Горанофим; цей пан був досить нелегким партнером в операціях, хоч при необхідності умів і платити. Я особисто не мав з ним оборудок, він був зовсім іншого калібру, так що ми скоріше допомагали один одному, замість того щоб обмінюватися чеками.

Не знаю, чи відомо вам, але я працював по інтендантській лінії, а на інтендантських складах з часом нагромадилась велика кількість залежаних товарів, правда, можливо, й не зовсім залежаних, однак без них рейх не програв би війну. Гораноф був далеко не таким дріб'язковим, щоб торгувати подібними товарами, він просто направляв до мене своїх знайомих з чорної біржі, роблячи це зовсім конфіденційно і не наполягаючи на компенсації, проте ви знаєте, що у торгівлі, як і скрізь, вона неминуча, і моя компенсація зводилась до того, що я зі свого боку направляв до Горанофа інших клієнтів.

Ви людина молода, в усякому разі набагато молодша від мене, і напевно не в курсі справи, але в ті роки були люди, в тому числі і в мундирах, які тягли звідусіль що попало, особливо з окупованих територій, де недоторканність особистого майна, як і в усяку війну, була поставлена під сумнів. Звичайно, з формально-юридичної точки зору це були крадені речі, а інколи, можливо, й забруднені кров'ю, але ви знаєте, що предмети — наче вода у річці: як забруднена вода очищається, пройшовши через пісок і каміння, так і крадені речі, пройшовши через багато рук, повертають собі престиж бездефектного товару.

Я швидко створив собі репутацію людини бездоганно порядної в операціях і, хочу відзначити, зберіг її і донині, а якщо ви дозволите собі натякнути, що мої тогочасні операції з формально-юридичної точки зору були не зовсім нормальними, тоді я дозволю собі заперечити, що ніколи не соромився цієї діяльності, а, навпаки, пишався нею, оскільки у мене є всі підстави оцінювати її як мій особистий вклад у поразку нацизму.

Тому що я солдат, дорогий пане, але не нацист і ніколи особливо не вірив ні тому екзальтованому чоловікові, ні його генералам; і якщо хочете знати мою відверту думку з цього приводу, то я дозволю собі сказати, що країною повинні управляти не політики й генерали, а ділові люди, ті, що володіють майном цієї країни, а раз вони самі ним володіють, значить і найбільше зацікавлені в тому, щоб берегти його. Всі інші — авантюристи або паразити; нацисти на чолі з генеральним штабом і фюрером також були авантюристами, і остаточна катастрофа — найкращий доказ цього, так що я не відчуваю жодних докорів сумління, а, навпаки, пишаюся тим, що в роки масової істерії не танцював під нацистську дудку, а займався своїм ділом.

Якби всі ми займалися своїм ділом, то цей світ, повірте мені, нарешті заспокоївся б, але, на жаль, цього ніколи не буде, бо кожен пхається куди не слід, як, зрештою, і ви. Отже, до мене прибували різні люди з усякими знаками розрізнення на погонах, приносили різні речі, вкрадені також у різних місцях, і просили допомогти, оскільки я вже був добре відомий своїми широкими зв'язками і цілковитою надійністю. Але іноді попадались предмети унікальної якості й унікальної вартості, яких я не мав можливості купити, а тому скеровував їх до Горанофа, як заслужену компенсацію за його допомогу. Не смію твердити, що я мав повну інформацію про його покупки, навпаки, думаю навіть, що мої відомості були дуже уривчастими, бо Гораноф швидко налагоджував безпосередні зв'язки з тими, будемо говорити, поставщиками, але й ті дрібниці, які були мені відомі, красномовно свідчили, що він націлюється на найдорожче і по можливості найменш об'ємисте, оскільки, подібно до мене й інших розумних людей, почав здогадуватись, чим скінчиться весь цей бойовий тріумф рейху.

І ось у перші дні вересня сорок четвертого, точніше другого чи третього числа, з'являється до мене Гораноф і конфіденційно заявляє, що справа, принаймні на Балканах, уже доходить до самого краю і кожен, хто має голову на в'язах, мусить збирати свої манатки й тікати якомога далі на захід, а якщо я погоджуюся знайти надійну військову машину і їхати разом з ним, то він береться виклопотати у якогось мого шефа необхідні документи на вільне пересування, собі ж забезпечить цивільний паспорт; але оскільки паспорт повинен бути службовий і виданий зовсім секретно, треба у вигляді компенсації за цю послугу, — я ж вам казав, що без компенсації ніде нічого не робиться, — взяти у машину одного чоловіка з міністерства внутрішніх справ, який, власне, зв'язаний і з військовим міністерством, словом, людина надійна і досвідчена, котра завжди стане в пригоді.

Я був не настільки легковажним, щоб не погодитись, тим більше що катастрофа ставала очевидною, а подорож мала бути забезпечена справними документами; до того ж Гораноф обіцяв винагородити мене за послугу, а він не з тих, хто кидає свої слова на вітер. Ми вирішили податися маршрутом Відень — Інсбрук