read-books.club » Фентезі » Шлях королів. Хроніки Буресвітла 📚 - Українською

Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

248
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Шлях королів. Хроніки Буресвітла" автора Брендон Сандерсон. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 240 241 242 ... 378
Перейти на сторінку:
знайдеться люстерко? — запитала підопічна.

Наставниця виразно зітхнула, вочевидь роздратована тим, що її відволікають. Покопирсавшись серед своїх речей, вона видобула дзеркальце. Кабсал підніс його дівчині.

— Тримай його на рівні голови, — звеліла вона, — щоб я могла себе бачити.

Той знову пройшов на своє місце, де точно виконав інструкцію, видаючись зніяковілим.

— Тепер нахили трішки вбік, — попросила Шаллан. — Ось так. Те що треба, — вона кліпнула очима, закарбовуючи в пам’яті образ свого обличчя поряд із подвижниковим. — Усе, сідай. Люстерко більше не потрібне. Я лише хотіла мати від чого відштовхнутися: цей спосіб чомусь допомагає мені вставити в зображувану сцену риси свого обличчя. Вийде так, наче я сиджу поруч тебе.

Той опустився на підлогу, і Шаллан узялася до роботи, користуючись нагодою відволіктися від своїх суперечливих почуттів: провини, викликаної тим, що її почуття до хлопця не такі сильні, як у нього до неї, але й смутку від того, що вони більше не зустрінуться. А передусім — тривоги за фабріал.

Домалювати себе поряд нього було нелегкою справою. Дівчина завзято працювала, силкуючись синтезувати реального Кабсала, котрий вмостився долі, з вимислом — собою в розшитій квітами сукні, яка сидить поруч, простягши ноги вбік. Обличчя в люстерку стало відправною точкою, з якої поставала голова. Надто видовжена, щоби вважатися красивою, із засвітлим волоссям та поцяткованими веснянками щоками.

«Душезаклинач, — подумалося їй. — Залишатися з ним у Харбранті — це ризик. Але й поїхати — теж небезпечно. Чи не існує іншого варіанта? А якщо я його перешлю?»

Вона завагалася, і вугільний олівець завис над малюнком. Може, варто зібратися з духом і відіслати надійно запакований і потай доставлений на «Усолоду вітру» фабріал у Джа Кевед, а самій залишитися? Тоді їй нíчого боятися звинувачень, якщо кімнату чи її саму обшукають, хоча й доведеться знищити всі малюнки, що зображують Джасну з Душезаклиначем. А ще вона не викличе підозр раптовим зникненням, коли принцеса нарешті виявить, що фабріал не працює.

Усе глибше занурюючись у роздуми, Шаллан дозволила пальцям діяти на власний розсуд і знову взялася до малювання. Якщо вона відішле рідним Душезаклинач, то зможе залишитися в Харбранті. Це була блискуча, вкрай заманлива перспектива, яка однак остаточно перетворювала її почуття на суцільний клубок протиріч. Адже вона так довго готувала себе до від’їзду. І як тоді бути з Кабсалом? А з Джасною? Чи ж їй і справді стане совісті залишитись, користуючись дармовою опікою наставниці після того, як вона з нею вчинила?

«Так, — подумала Шаллан. — Не забракне».

Гострота цього переживання здивувала її: вона ладна день за днем жити з почуттям провини, якщо завдяки цьому продовжуватиме навчання. Який егоїзм з її боку! Їй стало соромно, але нічого, вона витримає — принаймні ще якийсь час. Хоча, звісно, все одно зрештою доведеться повертатись. Шаллан не могла залишити братів самих перед лицем небезпеки. Вона була їм потрібна.

На зміну егоїзму прийшла відвага. І вразила її не менше. Жодне з цих відчуттів не асоціювалося в неї з власною вдачею. Проте дівчина починала розуміти, що просто не знала себе самої. Аж доки не полишила Джа Кевед і знайоме оточення — усе те, що мало стати її життям.

Вона малювала з усе більшим запалом. Закінчила з власне портретами й перемкнулася на фон. Із швидких, жирних штрихів поставали підлога та дверний проріз у формі арки. Утворена карлючками темна пляма стала торцем її столу, що відкидає тінь. Тонкі, але чітко окреслені лінії складалися в ліхтар на долівці. Протяжні й замашні, наче пориви вітру, криві утворювали ноги та одяг істоти, що стояла за…

Шаллан завмерла, і пальці ненавмисно залишили на папері вугляну смугу, яка тяглася від постаті, що її вона намалювала просто позаду Кабсала. Котрої там насправді не було. Постаті з гострим, кутастим символом, що нависав над коміром замість голови.

Стискаючи в пальцях вільної руки вуглину й етюдник, вона зірвалася на ноги, перекинувши стілець.

— Шаллан? — запитав Кабсал, підводячись.

І знову та ж історія. Чому? Спокій, який оповив був її під час малювання, розвіявся за одну мить, а серце тривожно закалатало. Усе те, що гнітило, з новою силою навалилося на неї: Кабсал, Джасна, брати. Рішення, альтернативи, проблеми.

— Усе гаразд? — запитав подвижник, ступаючи крок у її бік.

— Вибач, — відказала вона. — Я… я припустилася помилки.

Той нахмурився. Джасна наморщила чоло й підняла на них очі.

— Усе гаразд, — сказав Кабсал. — Слухай, а чи не попоїсти нам хліба з варенням? Ми могли би заспокоїтись, і ти скінчила б пізніше. Я не надто переймаюся тим, що…

— Мені треба йти, — перебила його Шаллан, відчуваючи, що задихається. — Вибач.

Вона метнулася мимо остовпілого подвижника й вискочила з ніші, добре оминаючи те місце, де на її малюнку стояла постать. Та що ж із нею не так?

Дівчина кинулася до ліфта, на ходу гукаючи паршменам, щоб опускали її. Тоді кинула погляд через плече. Кабсал стояв у коридорі, дивлячись їй услід. З шаленим калатанням у серці та затиснутим у руці етюдником Шаллан забігла до ліфта. «Заспокойся», — наказала вона собі, притуляючись спиною до дерев’яних перил платформи, яку паршмени тим часом заходилися опускати. Вона звела погляд на порожній сходовий майданчик у себе над головою. І відчула, що кліпає, запам’ятовуючи побачене. А тоді знову взялася малювати.

Шаллан орудувала олівцем точними рухами, підставивши під планшет захищену лівицю. З освітлення в неї були тільки дві зовсім крихітні сфери по боках — там, де дрижали туго натягнуті троси. Вона водила рукою бездумно — просто малювала, дивлячись угору.

Тоді опустила очі на те, що вийшло. На сходовому майданчику стояли дві постаті, вбрані в занадто цупкі мантії — наче тканина була металевою. Вони трохи нахилилися, стежачи за її підйомом.

Дівчина знову звела погляд угору. Майданчик був порожній. «Та що це зі мною?» — жахнулася вона, і цей страх лише наростав. Щойно кабінка ліфта торкнулася землі, як Шаллан одразу ж вискочила звідти, обдавши паршменів повівом спідниці. Шаллан просто побігла до виходу з Завіси, лише трішки затримавшись перед дверима й не звертаючи уваги на спантеличені погляди мажордомів і подвижників.

Куди податися? По боках її обличчя струменів піт. Куди бігти, коли божеволієш?

Вона влилася в натовп головної печери. Було вже добряче за полудень, і почалася обідня метушня: служники котили візки з кухонним начинням, світлоокі неспішно прямували до своїх кімнат, а

1 ... 240 241 242 ... 378
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях королів. Хроніки Буресвітла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"