Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

— Я Корі! — різко перебила я. Мене дратувало, що він вперто називає мене на повне ім’я.

— Відьми й чаклуни живуть довше, за звичайних людей, — відповів Кассандр, ігноруючи мій протест.

— Ви безсмертні?

— Ні. Але старіти починаємо після двохсот років.

Я недовірливо примружилася. Хм, виходить Роана доволі стара відьма. А це означає, що вона мудріша.

— В Аларії всі такі довгожителі?

—Так, всі відьми й чаклуни незалежно від рангу живуть дуже довго.

— І всі наділені магією?

— Ну, теоретично так. Хранителі — це ті, в кому тече магічна кров, але магічною силою, вони не володіють. Їх в Аларії найбільше. Майстри — це ті, що володіють сильною захисною і нападаючою магією. Вони можуть випускати магію із себе, щоб вразити когось й створювати барʼєри. Їх найменше і частіше всього вони працюють в Сторожовій варті. І найсильніші— творці. Це ті, хто можуть створювати: нові заклинання і ритуали, виготовляти зілля, Єдині, хто можуть подорожувати між світами.

— То ти творець? — перепитала я.

Касс кивнув із ледь помітною гордістю.

— Виготовлення зілля — це теж створення. Справжні настоянки потребують не лише точних пропорцій, але й магії.

— Тоді що по-твоєму буду робити я? Без магії.

Чаклун на мить усміхнувся, але швидко надав своєму обличчю звичного суворо-спокійного виразу:

— Роботи тут буде дуже багато, не встигнеш й засумувати. Ходімо, я саме збирався показати тобі теплицю.

Ми вийшли з кабінету й почали спускатися на перший поверх. Дерев'яні сходи скрипнули під ногами, і я мимоволі подумала, як часто ними ходить Кассандр. Чи ці звуки коли-небудь його дратують? Його обличчя, як завжди, залишалося непроникним, а я, як завжди, намагалася вгадати, про що він думає.

Коридор наповнився ароматом свіжої випічки. Коли ми проходили повз кухню, я побачила Нолу, яка витягувала з печі тацю з печивом. Його золотиста скоринка виглядала настільки апетитно, що я на мить затримала погляд.

— Хоч щось у цьому домі мене радує, — подумала я. Тітка Елоїза ніколи нічого не випікала. У неї навіть була новенька електропіч, але я не пригадую, щоб вона хоч раз її увімкнула. Моя власна кулінарна майстерність обмежувалася замороженими стравами, які я розігрівала після довгих змін офіціанткою. Часу на щось більше не було.

Ми вийшли у двір, де повітря було наповнене свіжістю й солодкуватими нотками. Я не слухала, що саме розповідав Кассандр. Мої думки постійно відволікалися — то на запахи, то на власні переживання. Щоб заповнити паузу, яка виникла, я запитала:

— У тебе є друзі? Сусіди? Мені потрібно з кимось спілкуватися.

Я намагалася виглядати байдужою, але насправді це питання хвилювало мене більше, ніж я хотіла зізнатися.

— Коли працюватимеш у крамниці, спілкування буде аж забагато, — швидко відповів він, неначе це було щось само собою зрозуміле. — Відьми дуже балакучі: якщо зупиняться поговорити, можуть забути, за чим прийшли.

Я уявила собі картину: кілька вродливих відьом, які сміються й балакають у крамниці, наповнюючи її магічною атмосферою. Але його наступні слова обірвали цю ілюзію.

— Але будь обачна і ніколи ні на що не погоджуйся, — суворо додав Кассандр.

Його тон змінився, і я відчула, як він ніби відгороджує мене від чогось небезпечного.

— Що ти маєш на увазі? — насторожено перепитала я, стискаючи пальці в кулак.

— Не проси нічого. Ні в кого. В Аларії все побудовано на обіцянках і угодах. Ти навіть не помітиш, як погодишся віддати або зробити більше, ніж здатна. Не вір відьмам, які щось просять. Довге життя зробило їх жадібними до емоцій. Вони хочуть видовищ.

Його слова лунали як застереження. Я пригадала Роану й відчула, як серце трохи стислося. От халепа. Що б це означало? У будь-якому випадку, що зроблено, те зроблене. Я ж нічого такого не обіцяла, тільки виконати три завдання, а якщо не вдасться, то залишуся й знайду інший вихід.

Касс подивився на мене, його темно-сині очі ненадовго затрималися на моєму обличчі, ніби намагаючись уловити щось невидиме.

— Не думаю, що комусь, крім тебе, я тут узагалі потрібна, — знизала я плечима, вдаючи байдужість.

— Ти помиляєшся. Не всі такі, як я, — відповів він, і в його голосі прозвучало щось, що змусило мене насторожитися. — Хоч ти й відробляєш своє спасіння, я розділив із тобою свій дім, як із рівною. З того, що я знаю, якщо чаклуни заводять собі смертну, вона в кращому випадку для них прислуга.

Я підняла погляд на нього, здивована цими словами.

— Пам’ятай: все не те, чим здається, — додав він, і його голос став майже шепотом. — Навіть місяць приховує своє обличчя за срібним світлом.

— Все не те, чим здається, — повторила я подумки.

❀  ❀  ❀

Ми пройшли через двір, де під ногами м’яко хрумтіла коротка зелена травичка, і звернули до невеликої, але напрочуд добре доглянутої скляної теплиці. Кассандр, як завжди, виглядав спокійним і впевненим, коли зупинився біля дверей. Він обережно відчинив їх, ніби впускав мене у священний простір.