Читати книгу - "Холодне Сонце, Артур Сіренко"

                «Скажи хоч слово!
                  Зруйнуй свою обітницю мовчання!»
                                                                     (Мікі Рофу)

Трохи опалого листя
Жовтого, наче дукат останнього дожа
Солоного міста води і неба 
Венетів, що втратили землю
Під шкіряними підошвами днів Атілли
Трохи холодного вітру – в обличчя,
І дощу – краплі ляпасами (либонь заслужив), 
Трохи просвітлення – того, падолистового,
Просвітлення меланхленів.
І трохи зерна – не в жменю, а в землю
Мокру, як свіжонаписана фраза 
Літопису віків попелу народу тополь – 
Vox populi – vox sanguinis. 
(Parum veritas – sic!)
Трохи посмішок – сумних як бусол,
Що гніздиться на солом’яній хаті,
Яку шматувала тать – без’язика й таврована. 
Трохи осені – трохи синіх пісень, 
Які співають перед чужинцями 
Під звуки кляшторних скрипок
Тесаних з ясена – дерева плямистих птахів,
Що мостять гніздо з мотузок
Високих скрипучих шибениць – 
Вітряний день. 
Квіти ще пахнуть казкою – забутого літа,
Але повні по вінця чаші годинників, 
А серце прагне летіти 
В безодню холодного неба. 
Де срібне руно. Оріона.