Читати книгу - "Звук Думки: Медитації на уявних звуках, Mr AnNiBa"

До всього букету жахливих почуттів додався ще й цокіт зубів від мокрого холоду.

Темрява поглинає простір. Не видно ні краю, ні горизонту, ні навіть чіткої лінії води. Все, що є навколо – це хаотичне божевілля хвиль, бризок, звуків, риків, холоду, який пробирає до самих кісток. Охоплює паніка – немає ані виходу, ані шляху назад. І тут, наче відповідаючи на мої думки, вода починає поводити себе ще агресивніше. Стихія впивається в кожну клітину, ніби перевіряючи, чи витримаю я, чи готовий прийняти це.

Холод стає пронизливим. Вода стискає з усіх боків, проникаючи через одяг, шкіру, ніби сама стає частиною мене. Хвилі піднімаються вище, огортаючи, наче вир, не даючи можливості відступити. Мій подих збивається, але я стою. Я відчуваю, як вода витісняє все, заповнюючи порожнини, залишаючи все менше місця для мого власного страху, власних думок. Вона говорить мовою, яку розуміє тільки сама, але яку я маю осягнути, якщо хочу витримати це.

Ця вистава була б грандіозною, якби не мій нелюдський жах від того, що відбувається перед моїми очима.

Тут з’являється відчуття, що вода дихає. Вона пульсує, як жива істота. І ця пульсація – ніби серце океану, б’ється в унісон з моїм власним, змушуючи піддаватися її ритму. Кожен удар водяної хвилі, кожен розлив бризок стає частиною одного великого потоку, з яким я вже не можу боротися. І я відчуваю, як поступово зливаюсь з цим потоком.

Вода вимагає повного підкорення, віддачі без залишку. І ось настає мить, коли немає ні «я», ні «вони» – є тільки одне. Це відчуття тотального занурення, де страх і жах стають частиною ритуалу, частиною спільного руху, якого не можна уникнути. Я відчуваю холод в самому серці, але тепер він більше не лякає. Він – ключ до чогось глибшого, непізнаного, прихованого.

(Питання та відповідь)

Актори вирішили, що вже досить. В одну мить хвилі стали спокійнішими, вже не так далеко налітають на берег, як за мить перед цим. Все схоже на ретроспективну зйомку.

Шум прибою в затихає. Тепліше не стає. Але цей холод вже можна терпіти. Відступив жах, став стерпним мокрий холод.

Я наважусь та обов’язково повернусь. Більш сильним та мудрим. Велика вдячність за це грандіозне дійство, що ви влаштували для мене.

Я йду…

Висушуємо думки

Повернення до реальності після глибокого медитативного стану — це поступовий процес, який вимагає обережності та уваги до свого фізичного і ментального стану. Пройшовши шлях занурення у стихію, отримавши знання та досвід спілкування з водою, важливо правильно завершити медитацію, щоб інтегрувати нові відчуття і розуміння в повсякденне життя.

Перший крок у виході з медитації — це розпізнати межу, коли образи і звуки, створені уявою, починають поступово розсіюватися. Ви можете відчути, як шум прибою стає менш виразним, а холод і волога, які супроводжували вас під час медитації, починають відступати. Це момент, коли варто зосередитися на своєму диханні, повертаючи його до природного, спокійного ритму.

Зосередьте увагу на кожному вдиху та видиху, відчуваючи, як повітря наповнює ваші легені, повертаючи вас до відчуттів вашого фізичного тіла. Уявіть, як разом з кожним видихом відходять залишки образів води, холоду, шуму. Нехай кожен новий вдих наповнює вас теплом і світлом, закріплюючи відчуття рівноваги і спокою.

Коли ви відчуєте, що повністю контролюєте своє дихання, спробуйте злегка поворушити пальцями рук і ніг, усвідомлюючи їх контакт з реальністю. Ці легкі рухи допоможуть вашому розуму поступово повернутись до усвідомлення тіла. Уявіть, що разом із цими рухами ви «вкорінюєтеся» в теперішньому моменті, залишаючи за собою простір медитації.

Поступово відкрийте очі. Зробіть це повільно, ніби після глибокого сну, дозволяючи очам звикнути до світла і навколишнього простору. Зверніть увагу на все, що вас оточує, без поспіху знову знайомлячись із деталями реальності.

Важливий момент — не поспішайте після завершення медитації. Дайте собі кілька хвилин, щоб просто посидіти в тиші, відчуваючи тепло, яке залишається всередині після контакту з водою. Задайте собі питання: «Що я отримав(ла) від цього досвіду? Яке розуміння приніс мені цей діалог?» Запам’ятайте ці думки, щоб, повертаючись до щоденних справ, ви мали змогу залишити з собою частинку цього нового знання, цього спокою.

І лише після цього, коли ви відчуєте, що повністю повернулися до теперішнього, зробіть кілька глибоких вдихів та продовжуйте свій день із новим почуттям внутрішньої ясності та збалансованості.

[1] Емото, Масару. Послання води. Київ: Видавництво “Дух і Літера”, 2008, с. 42.