Читати книгу - "Звук Думки: Медитації на уявних звуках, Mr AnNiBa"

Звук цієї медитації — пульсуючий шум прибою. Інші почуття: дотик мокрого холодного одягу, загальний холод.

Для успішного діалогу з Водою, важливо налаштуватися на відповідну хвилю і усвідомити своє місце в цьому процесі. Якщо Ви мешкаєте поблизу водоймища, обов’язково навідайтеся до нього безпосередньо перед медитацією. Оновіть у пам’яті звук, з яким хвилі накочуються на берег, і відчуйте, як цей звук змінюється залежно від сили і напрямку вітру, стану води, атмосферних умов. Поглибте це відчуття, практикуючи маніпулювання звуком — робіть його голоснішим, сильнішим, змушуючи його ставати загрозливим чи заспокійливим, в залежності від того, як це резонує з вашим внутрішнім станом. Візуальні образи водного простору можуть Вам в цьому заважати, тому рекомендую практикувати маніпуляції із звуком, закривши очі.

Перед цим діалогом, окрім вже звичної концентрації на картинках та ілюстраціях із зображеннями води, уважно перегляньте ілюстрації, на яких зображені кристали снігу та льоду. Масару Емото, завдяки своїм дослідженням, показав, наскільки велика роль води у збереженні та передачі інформації. Спостереження за змінами у структурі кристалів води, в залежності від емоцій, слів чи музики, демонструє глибину того, як вода може реагувати на навколишнє середовище. Уявіть собі, що прямо в цю мить вода занотовує все, що відбувається навколо неї, з метою передачі цієї інформації до Хронік Акаші. Наскільки складний та досконалий цей процес! Це можливість для вас увійти в резонанс з водою, зібрати інформацію та відчути, як ця інформація може стати частиною вашого розуміння світу.

Сконцентруйтесь на цій ідеї. Дозвольте воді стати посередником між вами і Всесвітом. Вона вже має усю інформацію, вона є частиною всього живого і мертвого, часу і простору. Вона може передати це знання до вас, коли ви будете готові до цього. Важливо тільки відчути, як вона може вас вести, допомогти побачити те, що зараз приховане, почути те, що зазвичай не чуємо.

Підготуйте свої думки, почуття і тіло до сприйняття цього потоку інформації. Кожен звук прибою, кожен холодний порив вітру — це сигнал від води, що ви готові зануритися у цей процес, що ви здатні прийняти те, що вона має для вас.

І ще одне надважливе зауваження. Ви матимете діалог саме із стихією Води. Ні з морем, ні з океаном, ні з бідь-яким іншим географічним об’єктом. Діалоги з географічними об’єктами мають зовсім іншу направленість,  практику і, навіть, ступінь безпеки для практикуючого. Сьогодні у нас Вода як стихія.

Готові? Тепер — вступайте в діалог.

Знати все і нічого

Отже, нарешті, Ви на місці…

Що знову? Якась думка проскочила та заважає мені розтанути в звуках? Жену її. Жену їх всіх.

Оголошую їм «абонент поза зоною досяжності».

Все… Їх немає. Нікого з них немає. Нічого не існує поза межами цієї ре­альності – лише я та безмежний водяний простір. Я та Вода. Я та Вода.

Але вдвох нам все ж таки не бути. Ще є повітря. Вірніше, його рух. Ві­тер… Нас вже троє – я, Вода та Вітер. Я, Вода та Вітер…

Вони вдвох стараються для мене. Це найкращий їх експромт за час існування Всесвіту. Вони тут заради мене. Тільки мене, тільки для мене…

Потроху слух починає виділяти шум прибою. Він такий лагідний. Так заспокоює. Вітер з Водою ще тільки розігріваються.

Цікаво, що в їх лібрето на сьогодні?

Безмежна водяна пустеля. Скільки сягає око. Які неосяжні обсяги інформації вона зберігає! Які знання Світобудови заховані в її глибинах!

Вітер починає поводитися більш активно. І Вода відкликається на його активність більш інтенсивним рухом своїх хвиль. Шум прибою невпинно стає гучнішим. Рух хвиль інтенсивнішим. Та і самі хвилі ростуть та кріпнуть, не залишивши і згадки про малопомітну бриж, що вкривав водну поверхню ще кілька хвилин тому.

Так можна і вимокнути з ніг до голови, якщо ці двоє не схаменуться.

Судячи з усього, про це може біти й мови. Вода підіймає в повітря своїх інформаційних агентів – її бризки вже обдають мене вище колін. Прибій все схожий на пульсуючий рик. Стає моторошно від холоду та спостеріганням за стихією, що прокидається та набирає силу на твоїх очах.

Повітря стає темнішим з кожною  миттю. Хвилі все вищі.

А мій одяг все мокрішим.

Якщо Вода та Вітер ставили собі за мету мене налякати, то вони вже цього добилися. Та їх наміру зупинитися я не відчуваю.

На мене накочують хвилі висотою майже мого зросту. Вода, яку вони виплескують на берег, вже покриває мене з ніг до маківки. Волосся мокре. Холодні краплі стікають на обличчя на затуляють очі. Дуже холодно.

Але вже не холод лякає більше всього. Звук прибою. Це вже дуже схоже на рик звіра.

Звук зростає, набираючи сили. Шум прибою стає все більш агресивним, різким, пронизливим. Він вже не просто фон, він заповнює собою все – не залишаючи ані найменшого простору для іншого. Це вже не звук води, а справжній рев стихії, яка більше не підкорюється жодним законам, крім власних. Вода підкорила собі повітря, і вітер вже не тільки рухається, а бушує, як розлючений звір, викликаючи все нові і нові хвилі, які підступають до мене.