Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

Цілий тиждень мої думки були всюди, але тільки не з проектом і планами про котрі говорить Дмитро. Я і досі пам’ятав якийсь відчай у очах Каміли коли я сказав у її кімнати, сподівання що між нами нічого не було. Хоча…зараз я і сам не вію в це.

Не розумію, чому я зараз я наскільки багато часу думаю про те, що вона робить у тому універерситеті та в місті. Спочатку мені здавалося, що всього рік забутих спогадів це ніщо порівняно з моїми 23 роками пам’яті. Але…зараз розумію, що за той рік відбулося надто важливого. 

Вже завтра має бути аукціон. Попри свою різку зміну і пристосованістю до роботи, тема цих вечорів залишилася не улюбленою. Ввечері я зайшов у будинок, де у вітальні побачив батька. За останні два дні він уже не проводив повний робочий день а їхав після обіду. В загальному, зміна в настрої батька і ставленні до мене не на жарт лякала. Знову ж таки лякало те, що ж я забув. Перший тиждень у лікарні,я був обережним до своїх відчуттів і надто позитивного батька. Ця вся турбота була для мене дивною. Він ніколи таким не був…принаймні я його таким не пам’ятаю. 

- О, як справи Максим? - спитала Лідія з кухні як я зайшов у поле зору.

- Загалом нормально. - мене дивувало наскільки скоро я звик до нової обстановки сім’ї.

- По Камілу завтра хто поїде? - спитав я батька сідаючи біля нього.

- Я планував. - сказав батько.

- Можливо я поїду? А ти на роботі все вирішиш. - сказав я дивлячись на нього.

Батько посміхнувся. Іще одна ознака чогось дивно, хоча я вже повівся на його гру і навіть перестав замислюватися над тим, що саме змінилося. Коли прийде час, я все і так дізнаюся.

- Надоїла робота? - спитав він.

Я ствердно кивнув.

- Що-що, а цей офіс не для мене. Мені нудно. До моменту як приходить Діана. Вона завжди знайде чим зайняти. - посміхнувся я у відповідь.

- Ти не зобов’язаний працювати кожного дня. Якщо втомився, то повне право піти додому скоріше робочого дня. Ти сам собі начальник. - знизив плечима батько.

- Ти випадково сьогодні на терасі не пересидів?  Раніше б ти точно не сказав. Про скоріший похід з роботи.

- Багато чого змінилося. Не знаю…можливо я старію?

***

Вночі я не міг заснути. Весь час у голові було надто багато думок а під самий ранок вона ще й розболілася. Напевно, препарати котрі я приймаю дали якийсь збій. На годиннику була четверта ранку. Я пішов у душ а після нього одягнув чорний светр під шию, адже надворі було холодно та сині джинси. Накинувши зверху пальто вийшов з кімнати. Внизу нікого не було, хоча це і не дивно адже ще надто рано.

І вже о 6 я був біля квартири. Піднявшись на потрібний поверх моя рука завис над дзвінком. Каміла, напевно, іще спить. Я потягнувся до кишені і вийняв власні ключі. Напевно, це нечесно адже квартира по суті зараз її, а ключі в мене але вони стали мені в нагоді. Я тихо зачинив двері і знявши взуття та пальто тихими кроками покрокував далі в квартиру.  

Було настільки тихо, що я боявся зробити найменший хибний порух. Я вже підійшов до кімнати Каміли. І все ж, мої руки не стрималися та я тихо прочинив двері. Дівчина лежала обличчям до дверей і спала. Її волосся було розсипане по подушці а руки складені у замочок та запхані під подушку. Напевно, я божевільний якщо дивлюся як моя зведена сестра спить.

Зачинивши двері я пішов до кухні. Все ж, побачивши у холодильнику оладки, в котрий я заліз за якимись фруктами, на котрі в мене зараз надто великий потяг, я не стримався і дістав їх. Думаю, Каміла і не помітить якщо декілька штук пропаде. Зачинивши холодильник я повернувся і необдумано спіткнувся за барний стілець. Шум був напевно достатньо голосний, але сподіваюся дівчина не почула. Сівши за стіл і  взявши одну оладку здивувався. Вони були напрочуд і сильно смачними.

- У верхній шафці варення є. - я ледь здригнувся.

Піднявши погляд зрозумів, що все ж Камілу розбудив. Вона виглядала настільки мило в цій нічній сорочці та штанах у ведмедиків. Коли дівчина пішла, я все ж вирішив дослухатися до її поради. Піднявшись повернувся до шафки за спиною і відчинив її. Одразу ж на моє обличчя посипалося щось біле , я заплющив очі і почув як щось важке бухнулося на землю а ще, схоже, варення мені не спробувати. Витираючи очі від муки я подивився під свої ноги. Чудово. Банка розбита, мука висипана. Я присів піднявши упаковку з мукою котра вцілила. Каміла опинилася тут моментально. Її напевно розсмішив мій зовнішній вигляд. Напевно, з боку це виглядала дійсно смішно. Ми почали збирати скло, котре розбилося. Я вловив її чорні прядки у світлому волоссі. Я не помітив цього раніше, а можливо колись і знав про це? Залишився останній осколок і я потягнувся щоб взяти його, одночасно з Камілою. Коли її рука накрила мою, мене наче током вдарило від чого я швидко її смикнув до себе і відчув як скло ковзнуло шкірою а незабаром рука була в крові.

Я звернув погляд на Камілу, здається, така моя реакція була для неї неприємною. І дійсно, хто ж буде відсмикувати свою руку як попечений від дівчини? Мені самому була незрозуміла ця реакція.

Каміла не подала вигляду, а тільки вкинула той шматочок скла у мусорне відро та пішла по аптечку. І вже за секунду ми сиділи на дивані а вона змочувала ватний диск перекисем. Коли рідина торкнулася моєї руки я сіпнувся від не надто приємних відчуттів. Між нами панувала тиша, і я вирішив хоча б трішки її розрядити.

- Хоча б подула. - її очі піднялися до моїх.

Я зауважив як її погляд миттю метнувся на мої груди. Напевно, добре що я додумався одягнути під них футболку.

Дівчина знову торкнулася руки і я не стримав свого чергового смикання. Вона схилилася нижче і подула на рану. Я був здивований, адже попередня репліка була не серйозною а тільки для якоїсь розрядки обстановки. Від її подиху по тілу пробіглися мурашки. Мої скроні раптом почали поколювати, а серце наче перемістилося в голову. Я заплющив очі на секунду і розплющив. Що ж це таке? Перед очима все почало плисти. Я зосередив погляд на своїй руці, котра і досі була в Каміллиному розпорядженні. Раптом, надто різко пригадався момент.