Читати книгу - "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий"

реактор інженерів для виконання цієї роботи було залучено додаткового працівника. В іншому ж разі, якось зауважив Трегуб, який виконував функції старшого інженера реакторного відділення раніше, ефект від роботи інженерів після відпустки був би аналогічній грі піаніста без репетицій. Інші працівники зміни — інженери, відповідальні за функціонування енергоблока і турбін, — мали більший досвід роботи на своїх посадах.

Акімов і його команда працювали попередньої нічної зміни, і саме за їхньої участі рано-вранці 25 квітня почалося сповільнення реактора. Уже до їхньої наступної зміни мали завершити всю процедуру зупинки реактора, унаслідок чого вони готувалися до відносно спокійного чергування і контролю реактора, зупиненого раніше більш досвідченими колегами. Однак тепер завдання зупинки реактора покладалося вже на Акімова і його працівників. Сам Олександр Акімов, прибувши за півгодини до початку своєї зміни, намагався зрозуміти, що він повинен робити. Зупинка реактора — непросте завдання. Пульт управління наповнився людьми — робітники попередньої й чинної змін, керівники, інженери інших цехів, які брали участь у випробуванні або ж просто хотіли подивитися, як працюватиме система у процесі зупинки. Усього до двадцяти осіб.

На наступну зміну залишився й Трегуб, проте виключно як спостерігач, зацікавлений в ознайомленні з ходом випробування. І якщо він мав певний час, щоб розібратися, як має здійснюватися процедура зупинки і безпосередньо експеримент, Акімов цього часу не мав. Тепер Олександр сидів поруч із Трегубом, який пояснював усе, що йому вдалося зрозуміти з програми випробувань. Трегуб вивчав її протягом майже цілої зміни. При цьому деякі питання все одно залишалися відкритими: наприклад, що робити з енергією, виробленою реактором, коли подання киплячої води і пари буде відключено від турбіни. Дятлова обговорення цього питання з Трегубом не цікавило, а тому останній просто виклав Акімову своє бачення оптимального рішення. Де-юре за пульт управління відповідав Акімов, хоча де-факто головним був Дятлов, який швидко нагадав усім про це.

Разім Давлетбаєв, заступник начальника турбінного відділення, тієї ночі також перебував на пульті управління. Він згадував: «Відразу після початку зміни Дятлов почав вимагати продовження виконання програми. Коли Акімов присів, щоб розібратися з її суттю, Дятлов став дорікати, що той працює занадто повільно і не контролює складної ситуації, яка виникла в енергоблоці. Він криком наказав Акімову піднятися і почав наполягати, щоб Олександр поквапився. Акімов, тримаючи в руках пачку паперів (очевидно, програмну документацію), почав обходити всіх операторів пульту управління, з’ясовуючи, чи готове обладнання для виконання програмного плану».

Вони розпочали зупинку. До того моменту рівень потужності реактора скоротився з 1600 МВт до 520 МВт. Дотримуючись програми, Леонід Топтунов продовжував поступово знижувати вихідну потужність, опускаючи керуючі стержні в активну зону реактора. Що глибше проникали стержні, то більше нейтронів вони нейтралізували і слабкішою ставала реакція. Усе йшло, як і очікувалося, аж доки не пролунав аварійний сигнал: подання води в реактор впало до недопустимо низьких рівнів. Юрій Трегуб, помітивши аварійний сигнал, кинувся на допомогу збитому з пантелику Топтунову, який не встиг зателефонувати фахівцям, щоб перевірити, чи справді виникла проблема і чи повинен він відкрити клапан для підвищення подачі води. Трегуб зробив це замість нього. Він почав перемикати тумблери, щоб перевірити рівень води, аж раптом пролунав голос Акімова: «Підтримуйте потужність!» Трегуб кинув погляд на індикатори і зрозумів — рівень потужності реактора швидко знижувався.

Як виявилося, коли Топтунов переходив від одного регулятора керуючих стержнів до іншого, це було зроблено в неправильному порядку і викликало раптове зниження рівня потужності, що фактично зупинило реактор задовго до завершення випробування. Опівночі 26 квітня, о 00:28, система реактора зафіксувала падіння рівнів до 30 МВт, — грандіозний спад, враховуючи, що знижуватися потужність почала ще на позначці 520 МВт. Як відзначали очевидці, рівень потужності впав практично до нуля. За допомогою Акімова Топтунов відключив автоматичну систему управління стержнями і почав витягувати їх у ручному режимі, щоб заново вдихнути життя в майже зупинений реактор. Паралельно допомагав Трегуб. «Чому ти витягуєш [керуючі стержні] непослідовно? Ти маєш витягувати ось тут», — сказав він Топтунову, який спочатку витягував їх з одних секторів, але пропускав інші. Зрештою, Трегуб змінив Леоніда Топтунова, піднявши рівень потужності для функціонування реактора. Через чотири хвилини рівень зріс із 30 МВт до 160 МВт. Усі відчули полегшення. «Той епізод підтримання рівня потужності змусив понервувати, — згадував Трегуб. — Щойно ми досягли рівня у 200 МВт і перейшли в автоматичний режим, усі заспокоїлися».

Постало питання: що робити далі? Зупинити реактор згідно з нормами експлуатації чи підняти потужність до рівня, на якому можна було б продовжити випробування? Якби реактор зупинили, від експерименту з паровою турбіною, який готували так довго, довелося б відмовитися, чого ніхто не хотів. Дятлов, — а він залишив пульт управління, коли відбулося падіння потужності, — повернувся і, як він сам згадував пізніше, дозволив підвищити рівень потужності. Інші люди на пульті управління помітили, як він стирав з чола піт. Трегуб пригадував дискусію Дятлова з Акімовим, який, тримаючи папери, очевидно, намагався в чомусь переконати Анатолія. Як підслухав Трегуб, Дятлов вимагав стабілізації рівня потужності на 200 МВт позначці, що була значно нижчою за 760 МВт, запропонованих для проведення експерименту; при цьому відхилення від визначеного тестового параметра могло обернутися катастрофою. Утім, на пульті управління вважали, що їм вдасться стабілізувати реактор і почати випробування. Достеменно невідомо, чи сам Дятлов запропонував зупинитися на цьому рівні, наказавши діяти Акімову і Топтунову, чи він просто погодився з їхньою пропозицією, однак особисто Анатолій ніколи не заперечував своєї згоди провести випробування на вказаному рівні потужності у 200 МВт. І оскільки саме він виступав старшою посадовою особою на пульті управління, усі дотримували його розпоряджень.

Дятлов був сповнений рішучості продовжувати експеримент. Присутні на пульті управління згадували, як він закликав людей поспішати. Після опівночі, о 00:43, Анатолій Дятлов наказав операторам заблокувати екстрений сигнал від двох парових турбін, які були частиною тесту. Ще через 20 хвилин, о 1:03, — задля посилення циркуляції води через реактор — вони спочатку активували перший із двох резервних циркуляційних насосів, а за чотири хвилин — другий. Усі дії були частиною програми випробувань, проте враховуючи низький рівень потужності реактора, додавання ще пари насосів до вже працюючих шести дестабілізувало реактор. Додаткові циркуляційні насоси посилили подання води, негативно вплинувши на кількість пари в барабанах-сепараторах. Рівень потужності знову було збито: вода, на відміну від пари, поглинає нейтрони і сповільнює швидкість ядерної реакції. О 1:19 прозвучав сигнал про низький тиск пари. Оператори заблокували цей сигнал і відключили резервні насоси.

Підтримання роботи