read-books.club » Фентезі » Напередодні Армагедону, Олег Євгенович Авраменко 📚 - Українською

Читати книгу - "Напередодні Армагедону, Олег Євгенович Авраменко"

54
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Напередодні Армагедону" автора Олег Євгенович Авраменко. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24 25 ... 64
Перейти на сторінку:
з місцевою жіночою модою.

— Не місцевою, а імперською, — уточнила Інна. — Так мені Суальда сказала.

Шако ніде не було. Мабуть, він непомітно прошмигнув повз нас, поки ми цілувалися, й повернувся до будинку. Тактовний хлопчина!

Узявшись за руки, ми попрямували алеєю до розчиненої брами.

— Ну, — сказав я, — що тобі вдалося витягти з Суальди?

— От-от, саме витягти. Украй потаємна жінка, слова зайвого не скаже. Я спробувала зазирнути їй у думки.

— І що ж?

— Нічого конкретного розібрати не змогла. Здобулася лише на те, щоб перехопити образи Метра та регента.

— Покажи.

„Ось вони“. Перед моїм внутрішнім зором з’явились одна за одною дві „картинки“:

„Регент…“ (Високий кремезний чоловік у темно-синьому мундирі з золотою окантовкою. На комірі його камзолу були червоні нашивки з зображенням двох перехрещених золотих блискавок; згодом я дізнався, що це вказувало на ранг маґістра. Волосся каштанове з сивиною, особливо помітною на скронях; масивне вольове підборіддя, сірі з блакитним відтінком очі, густі брови, високе чоло, вилицювате обличчя — все, як і описував Леопольд. На вигляд йому було років сорок п’ять, однак щось у його зовнішності підказувало мені, що він набагато старший…)

„Метр…“ (Лише обличчя — нерухоме, безстороннє, геть-чисто позбавлене емоцій, ніби вирізьблене з мармуру; губи міцно стулені — чи то в гримасі зневажливої зверхності, чи, може, нестерпної муки; погляд великих зелених очей… Мені зробилося моторошно: це був нелюдський погляд! Тепер я розумів, що змусило дядька Шако, Ервіна Оріарса, стративши розум, утікати від Метра світ за очі…)

— І що найдивніше, — мовила Інна вголос, — я бачила їх обох на Землі, в Києві. Це було торік восени.

— Точно?

— Поза будь-яким сумнівом. У третьому семестрі я відвідувала факультативний семінар з математичних аспектів теорії розсіювання, що його вів професор Массачусетського університету, угорець за походженням (образ регента, зодягненого у звичайний земний костюм), доктор Карой Ференц. Я мусила б згадати про це відразу, щойно Суальда назвала його прізвище. А Метр (образ на повний зріст, також у звичайному костюмі і в окулярах з темними скельцями, що приховували моторошний, нелюдський погляд його холодних очей) був присутній на останньому занятті… Себто не на останньому взагалі, а на останньому з тих, на яких я була.

— Ти перестала на них ходити?

— Так.

— Чому?

— Точно не знаю, — вона знизала плечима. — Перехотілось і квит. До того ж я вчилася лише на другому курсі, а матеріал був розрахований на студентів-випускників та аспірантів.

Тим часом ми вийшли за межі садиби. Від брами починалася широка ґрунтова дорога, що вела прямісінько на схід. З нашого пагорба було видно, як вона простягалася через ліс, розтинаючи його навпіл, і зникала за обрієм.

Метрів сто ми пройшли мовчки, милуючись довколишнім краєвидом і з насолодою вдихаючи чисте, свіже повітря Ланс-Оелі. Судячи з розповідей Шако та Суальди, це була майже незаймана Грань, і її екосистема досі перебувала у природній рівновазі. Вона не знала ні промисловості, ні масового винищення тваринного та рослинного світу, ні інших ґлобальних потрясінь, викликаних прагненням людини пристосувати до себе довкілля, створити штучне середовище проживання. Мені дуже хотілося, щоб так було й надалі, одначе я розумів, що, оскільки тут мешкають люди, то рано чи пізно сюди прийде й цивілізація з усіма своїми плюсами й мінусами. Навряд чи нам з Інною вистачить твердості (та й бажання) тримати наших підданих у цілковитій ізоляції, як це робив упродовж двох сторіч Метр…

— Інно, — сказав я дружині. — Ти забрудниш поділ своєї чудової сукні.

Вона недбало стенула плечима:

— Не велика біда. У мене цих суконь більше ніж треба. А поза тим є Суальда — щоб чистити одяг, прати білизну, слідкувати за порядком у домі, готувати нам їжу.

— Ти міркуєш, як вельможна пані, — з усмішкою зауважив я.

— А я і є вельможна пані, — відповіла Інна з погордою.

Я жартівливо вклонився їй:

— Ви, бачу, напрочуд швидко пристосувались до нових умов, ваша світлосте.

Інна всміхнулася:

— А мені й не треба довго пристосовуватись. Я вже давно була готова до цього.

— Та що ти кажеш?

— Кажу, що є. Змалку я зачитувалась історичними романами, підсвідомо шкодувала, що народилася так пізно, і все своє життя мріяла стати феодальною принцесою в якомусь казковому світі.

— Нарешті твої мрії здійснилися.

— Атож. Як, до речі, й твої. На відміну від мене, ти їх не дуже приховував.

Я ствердно кивнув:

— Що правда, то правда. Чимраз більше я переконуюсь, що опинився у своїй стихії. Ґраф Ланс-Оелі, подумай лишень! І, найпевніше, володар цілої планети, нехай і малозаселеної… поки що малозаселеної! Ось трохи навчимося, знайдемо шлях на Землю, заберемо звідти наших батьків, закличемо колоністів — майбутніх наших підданих, — і за кілька років тут постануть нові міста й села… Цур тільки без індустріалізації, нехай усе буде по-старожитному, так би мовити, в патріархальному стилі. Ну, може, сяку-таку сільгосптехніку, електрогенератори, побутове устаткування я ще дозволю. І, звичайно, комп’ютери. Але щоб…

— Боюся, Владику, — втрутилась у мої мрії Інна, — що в дозволах чи заборонах потреби не виникне.

— Як це розуміти? — здивувався я. — Ти не віриш, що ми знайдемо дорогу на Землю?

Інна зітхнула:

— Річ не в тім, знайдемо ми щось чи ні. Тут є інша заковика… Присядьмо.

Ми вже спустилися з пагорба й опинились у лісостеповій смузі. То тут, то там росли дерева й кущі. Звернувши на узбіччя, ми підійшли до найближчих заростей чагарнику, облюбували зручну місцину в тіні й сіли поруч на траву. Я обійняв дружину і спитав:

— Так у чім же річ?

— Коли я вдяглася, — стала розповідати вона, — Суальда вирішила показати мені покої, і в одній з кімнат я надибала цікаві речі…

„Картинки“: новенький, у заводській упаковці, інженерний калькулятор. Тепер уже розпакований; Інна вмикає його — миготять індикатори, а за кілька секунд згасають. Відкрита кришка блоку живлення — батарейки „потекли“. Інна вставляє новий комплект батарейок; умикає калькулятор — знову миготять індикатори, потім згасають. Знову „потекли“ батарейки…

— Може, зіпсуті? — припустив я.

— Ні, от поглянь…

Крупним планом одна з батарейок: дата випуску — кінець минулого року.

Далі: Інна втретє міняє батарейки — результат аналоґічний; крім того, калькулятор нагрівається і від нього смердить паленим. Ще один калькулятор: знак „=“ і попередній калькулятор — результат такий самий.

Електровимірювальний прилад: перемикач у положенні вимірювання напруги; щупи приладу торкаються полюсів новенької батарейки — стрілка на індикаторі стрибає з боку на бік. Положення „сила струму“, послідовний ланцюг

1 ... 23 24 25 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Напередодні Армагедону, Олег Євгенович Авраменко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Напередодні Армагедону, Олег Євгенович Авраменко"