Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"

РОЗДІЛ 12

Друг у біді

П’ятниця й субота минули без пригод. Таппенс отримала стислу відповідь на свій лист до містера Картера. Він зауважував, що Молоді авантюристи взялися до роботи на власний ризик і були повністю попереджені про небезпеку. Якщо з Томмі щось сталося, він глибоко співчуває, але нічого не може вдіяти.

Це не надто втішало. Якимось чином без Томмі пригода втратила всілякий смак, і вперше Таппенс засумнівалася в успіху. Доки вони були разом, у неї ні на мить не виникало сумнівів. Хоч вона й звикла головувати й пишатися своїм метким розумом, та насправді покладалася на Томмі більше, ніж визнавала. Його розум був таким розважливим і ясним, а його здоровий глузд і тверезий погляд — такими непохитними, що без нього Таппенс почувалася, мов корабель без стерна. Цікаво було, що Джуліус, без сумніву, набагато кмітливіший за Томмі, не давав їй того ж почуття підтримки. Вона винуватила Томмі в песимізмі, і було очевидно, що він завжди бачив хиби й труднощі, які вона оптимістично оминала увагою. І все ж вона справді неабияк покладалася на його думку. Він міг діяти повільно, але дуже впевнено.

Дівчині здавалося, що лише зараз вона усвідомила зловісний характер місії, до якої вони так легковажно взялися. Усе починалося, як на сторінках роману. Зараз, втративши всю чарівність, історія перетворювалася на похмуру реальність. Усе, що мало значення, — це Томмі. Багато разів на день Таппенс рішуче змахувала сльози з очей.

— Мала дурепо, — казала вона собі, — не скигли. Звісно, він тобі подобається. Ти знаєш його все життя. Але не треба розводити через це сентименти.

Водночас Борис більше не показувався. Він не приходив до квартири, і Джуліус у своїй автівці чекав марно. Таппенс поринула в нові роздуми. Вона визнавала слушність доводів Джуліуса, та все ж не до кінця відмовилася від ідеї звернутися до сера Джеймса Піла Еджертона. Власне, вона зайшла так далеко, що стала шукати його адресу в довіднику. Чи хотів він попередити її того дня? Якщо так, то чому? Звісно, вона мала підстави хоча б попросити роз’яснень. Він дивився на неї з такою добротою. Певно, міг би розповісти їм щось про місіс Вандемеєр, що дало б підказку стосовно місцеперебування Томмі.

Хай там як, вирішила Таппенс, звично знизавши плечима, варто спробувати. І вона спробує. У неділю в неї був вільний вечір. Вона зустрінеться з Джуліусом, переконає його стати на свій бік, і вони візьмуть лева в його ж лігві.

Коли настав цей день, знадобилося багато зусиль, щоб умовити Джуліуса, але Таппенс твердо стояла на своєму.

— Шкоди від цього не буде, — постійно твердила вона. Врешті-решт Джуліус здався, і вони рушили в автівці на Карлтон-Гауз-Террас.

Двері відчинив бездоганний дворецький. Таппенс трохи нервувалася. Зрештою, це може бути справді неймовірним зухвальством з її боку. Вона вирішила не питати, чи сер Джеймс удома, а звернутися більш особистим тоном.

— Ви не могли б запитати сера Джеймса, чи можна зустрітися з ним на кілька хвилин? Я маю важливе повідомлення для нього.

Дворецький пішов і повернувся за кілька хвилин. — Сер Джеймс прийме вас. Сюди, будь ласка. Він провів їх до кімнати в глибині будинку, обставленої як бібліотека. Колекція книжок була дивовижна, і Таппенс помітила, що одна зі стін присвячена працям зі злочинів та кримінології. Тут було кілька шкіряних крісел з товстою набивкою і старомодний відкритий камін. Біля вікна стояв великий письмовий стіл з відкидною стільницею, вкритий паперами, за яким сидів господар будинку.

Він підвівся їм назустріч.

— Маєте для мене повідомлення? А... — Він з усмішкою впізнав Таппенс. — Це ви? Принесли звістку від місіс Вандемеєр, гадаю?

— Не зовсім, — відповіла Таппенс. — Власне, боюся, я сказала це лише для того, щоб точно потрапити сюди. О, до речі, це містер Гершайммер, сер Джеймс Піл Еджертон.

—Дуже приємно, — сказав американець, простягаючи руку.

— Може, ви обоє сядете? — запропонував сер Джеймс. І підсунув два стільці.

— Сер Джеймс, — заговорила Таппенс, сміливо сідаючи, — визнаю, ви подумаєте, що з мого боку це страшенне зухвальство — приходити сюди ось так. Бо, звісно, це ніяк вас не обходить, і, знову-таки, ви дуже важлива людина, а ми з Томмі зовсім не важливі.

Вона перевела подих.

— Томмі? — спитав сер Джеймс, дивлячись на американця.

— Ні, це Джуліус, — пояснила Таппенс. — Я дещо нервуюсь, і тому жахливо пояснюю. Насправді я хочу знати, що ви мали на увазі того дня. Хотіли застерегти мене від місіс Вандемеєр? Хотіли, так?

— Моя дорога юна леді, як пригадую, я лише сказав, що є місця, де можна знайти не гіршу роботу.

— Так, знаю. Але ж це був натяк?

— Ну, може й був, — похмуро визнав сер Джеймс.

— То от, я хочу знати більше. Хочу знати, чому ви дали мені цей натяк.

У відповідь на її серйозність сер Джеймс усміхнувся.

— Здається, леді подає проти мене позов за дифамацію?

— Авжеж, — продовжувала Таппенс. — Я знаю, адвокати завжди страшенно обачні. Та хіба не можна спочатку сказати: «моя неупереджена думка», а потім — те, що ми хочемо сказати.

— Що ж, — сказав сер Джеймс, досі всміхаючись, — тоді моя неупереджена думка така: якби я мав молодшу сестру, змушену заробляти собі на життя, то не хотів би бачити її на службі в місіс Вандемеєр. Я відчув на собі обов’язок просто натякнути вам. Це не місце для юної недосвідченої дівчини. Ось і все, що я можу вам сказати.

— Так, — замислено сказала Таппенс. — Дуже вам дякую. Але, знаєте, я не така вже й недосвідчена. Я чудово знала, що вона погана людина, коли наймалася до неї — власне, саме тому я туди