Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Наблизилася до столу короля й заглянула у тумбу. Як і думала, знайшла там напівспустошену скляну пляшку з темною рідиною, яку ще вчора так охоче попивав Артмен. Відкоркувала її, вилила всередину весь вміст своєї пляшечки, обережно збовтала й поставила на місце. Залишилося помолитися богам, щоб король дійсно все це випив, і щоб зілля подіяло належним чином.
Переможно всміхнувшись, Корнелія хотіла вже зайнятися дверима, однак побачила крізь тонку щілину знизу чиюсь рухому тінь.
«Варта!» – осяйнуло її жахливе усвідомлення.
Еллі в паніці роззирнулася. Ховатися не було де, як і не існувало іншого виходу – тільки вбиральня, але навряд чи вона чимось допоможе. Невпевнений погляд упав на вікно, а коли почулося перше клацання замка, зник час на роздуми.
Принцеса спритно заскочила на підвіконня, прочинила віконну раму й визирнула назовні: голова закрутилася від висоти, тож погляд швидко перекочував до лівої стіни – на ній був невеличкий виступ, якраз достатній для того, щоби встояти й навіть зміститися вбік. Закусивши нижню губу, Її Високість видихнула, переступила тремтливою ногою на той виступ і зачинила за собою вікно. Холодний нічний вітер врізався їй в обличчя, розтріпав волосся, почав шарпати сукню. Тремтливі ноги не хотіли слухатися й рухатися вбік. Коли на зовнішнє підвіконня пролилося світло, яке впустили з коридору, дівчина зціпила зуби й таки змусила себе рухатися.
«Тебе вб’ють, якщо знайдуть!» – повторювала вона собі, повільно пересуваючись до найближчого вікна. Погляд так і норовив упасти вниз, однак вона стримувала цей навіжений порив, бо знала, що тоді торкнеться землі не лише зором, а й тілом.
Тішило, що між кабінетом і спальнями короля розмістилася портретна галерея – далеко не найсекретніше місце у вежі. Тут цілі покоління кастірманських королів проводили гостів зверхніми поглядами й розповідали короткими настінними довідками про свої найвеличніші досягнення. Ніхто б особливо сильно не здивувався, зустрівши її тут, нехай навіть пізно ввечері. Але шлях до цього місця здавався не просто шаленим випробовуванням, а дорогою тривалістю в цілу вічність.
Страх перехоплював подих, а холодне повітря дерло горло, однак Корнелія, на превелике щастя, змогла досягнути точки призначення. Тоді обережно поклала долоню на шибку й штовхнула її, втім віконна рама не піддалася. Спробувала ще і ще – результат той самий. Відчай з новою силою вгризся у груди й стрімко почав пожирати усяку надію на рятунок, а коли й у цьому вікні ненадовго зажевріло неяскраве світло – суперечливі думки відвідали змерзлий дівочий мозок: раптовий візитер (або візитери, якщо це варта) міг її врятувати, а міг відвести до короля – й тоді… уява підкинула не надто оптимістичні картинки.
Щойно Еллі про це подумала – вікно різко прочинилося, дзвінко стукнувшись об стіну. Принцеса злякано сіпнулася, її тіло повело вперед, ноги оніміли від жахливого відчуття падіння, руки втратили опору і…
Чиясь рука міцно вхопила тонку дівочу талію й різко смикнула вбік, а тоді назад. Усе повітря вибило з легень, і світ пішов обертом, проте щойно Корнелія відчула під ногами надійну опору, полегшення хвилею мілкого тремтіння обдало її тіло.
– Я чув якийсь дивний звук! – почулося крізь прочинені двері.
Не встигла Її Високість знову злякатися чи бодай подумати про те, як бути далі, рука, що досі міцно обвивала її стан, знову смикнула, мовби невагоме, дівоче тіло кудись убік. За мить принцеса опинилася за вузькою декоративною ширмою, притиснута до стіни важким тілом самого Інґвара Хродґейра. Її очі вражено вирячилися на раптового рятівника, а вуста вже розімкнулися для якоїсь неодмінно дурної фрази, однак велика шершава долоня затулила їй губи, – в галереї з’явилися ще люди.
– Я точно чув якийсь звук, – повторив похмуро молодий чоловічий голос.
– Мабуть, вітер вдарив шибкою об стіну й прочинив двері, які хтось забув зачинити, – байдуже висунув теорію його напарник, попрямувавши до вікна й зачинивши його на засув.
– Думаєш? – в голосі проступили ясні сумніви.
– Тут немає цінних речей, та й навіщо комусь прокрадатися до картинної галереї? – насмішкувате.
– І все ж…
– Ходімо! – перервав його напарник. – У нас ще купа справ. Не варто тут затримуватися й злити, без того лютого, короля. Цей довбаний дикун добряче йому плани скаламутив. Не бачити нам тепер земель Сайріфії, як власного носа.
– Краще вже так, ніж здохнути у війні з безсмертним… – невесело завважив уже з коридору молодий вартовий.
Тоді двері негучно хлопнули й почулися оберти ключа в замковій щілині. Корнелія з полегшенням видихнула й мимоволі розслабилася. Їй здалося, що найгірше вже позаду, проте низький голос із рокітливими нотками з удаваним спокоєм нагадав, що вона не сама:
– Дуже кортить почути твої виправдання, принцесо. І зауваж: я відчуваю брехню, тож краще тобі говорити правду.
Гаряча долоня сповзла з її вуст, і чужинець на крок відступив, залишивши їй більше простору.
– Я сюди більше не повернуся, – рішуче заявила Еллі, почавши здалеку.
Інґвар кивнув.
– Бо я цього не дозволю.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З роду старої крові, Анна Мавченко», після закриття браузера.