Читати книгу - "Безцінний"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Вдалося! — сказав Кароль, показуючи на готове обладнання.
Ніхто милосердно цього не прокоментував.
Було вже пізно, закінчився ведлівський[22] тортик, усі лампи було вимкнуто, і єдиним джерелом світла, яке видобувало з темряви обличчя четвірки, що сиділа за столом, був висвітлений на стіні юнак, легковажно прикритий хутряною накидкою. Ніхто не звернув уваги на те, що він дивиться поверх їхніх голів на спокусливу красуню Вичулковського, ледь помітно усміхаючись до неї.
— Ми ж усі дивилися «Рядового Раяна»[23], безнадійну подорож по єдиного вцілілого сина родини, правда? — Після такого вступу всі подивились на Зоф’ю Лоренц з легкою підозрою. — Я думаю про це подібним чином. Не всім має подобатися наше завдання, спосіб його виконання, не всі б зголосилися на таку місію добровольцями, — суворим тоном вела далі Зоф’я Лоренц. — Але я б хотіла, щоб ви знали, в ім’я чого ми це робимо. Бо, повірте мені, це не тільки плями на дошці. Цей хлопець, — Лоренц тільки подумки дозволяла собі називати Юнака[24]«негідником», — бачив більше, ніж мусив, був свідком драматичних подій, довіреним секретів, другом видатних і в’язнем негідників. Ми не рятуємо кольорові плями на шматку дерева. Ми рятуємо останнього в’язня двадцятого століття, головного свідка історії. Розумієте?
10
Докторка Зоф’я Лоренц забрала б свої слова назад, якби знала, наскільки вони влучні. Як досконало їхню ситуацію відображає метафора з хранителем великих таємниць і головним свідком в історичному процесі. І що саме цієї хвилини, коли вона, виблискуючи чорними очима, збиралася розповідати про неймовірну історію картини, в зовсім іншому кінці світу один чоловік прийняв рішення. Рішення про те, що за будь-яку ціну не можна допустити, щоб хто-небудь знайшов головного свідка історії і розкрив його таємницю. З точки зору цього чоловіка, висока ціна означала дипломатичні скандали, міжнародні кризи та збурення на світових ринках. Це була ціна, якою варто було перейматися. Життя кількох осіб, які готували змову в бридкій метрополії десь у Східній Європі, для нього не були ані ціною, ані навіть перешкодою. Хіба що клопотом.
Цей чоловік зиркнув на годинника. Було вже майже по тринадцятій, є шанс, що залагодить справу і встигне піти на ланч, вкотре доводячи собі, що основне — це добра організація праці. Трохи розуму — і вдасться так провадити життя, щоб не отримати виразки.
11
Початок шістнадцятого століття, десь близько 1510 року. Саме тоді Юнак з’являється на світ у Римі, в дуже хорошій родині. Його батьком є двадцятисемирічний Рафаель Санті, матір’ю — дух епохи ренесансу, а хресними батьками — двоє інших геніїв того місця й часу, обіч Рафаеля: Леонардо да Вінчі та Мікеланджело Буонарроті. Коли Юнак іще пахне свіжою фарбою і тільки призвичаюється до життя на дошці розміром сімдесят п’ять на п’ятдесят дев’ять сантиметрів, Мона Ліза вже має декілька років. Згадую про неї не без причини. Та сама техніка, та сама основа, майже ідентичні розміри, те саме погруддя, обернене ліворуч, таємнича усмішка, що блукає на вустах. Мона і Юнак — це духовна спорідненість, це два найдосконаліші портрети в історії малярства.
Що відбувалося після народження? Батько швиденько його продав і зайнявся вигідними замовленнями для Папи. Невдовзі помер, не доживши до сорока. А Юнак висів собі в різних palazzo, як сир у маслі купався, відвідував Рим, Геную, Мантую, Модену і врешті потрапив до Венеції, до родини Джусті. І тоді настав у його житті поворот, після якого все змінилося. У салоні Джусті з’явився тридцятирічний князь Адам-Єжи Чарторийський (прекрасний, як молодий бог, таких чоловіків нині немає), посол імператриці Росії при королі Сардинії. Знуджений і злий, бо до Італії Катерина II вислала його на знак покарання за те, що розважався в Петербурзі, залицяючись до молоденької дружини її онука Александра, майбутнього царя. Час в Італії проводив переважно в пошуках творів мистецтва для своєї матері Ізабелли, яка в цей час створювала перший польський музей у маєтку Чарторийських у Пулавах, виставляючи в ньому національні та світові пам’ятки.
Князь привіз своїй матері з Італії дорогоцінні подарунки: «Пані з горностаєм» Леонардо і «Портрет Юнака», який тоді вважав автопортретом Рафаеля. Був саме початок дев’ятнадцятого століття.
Юнак мусив нарікати на надвіслянський клімат, але якщо вже мерзнути, то в добірному товаристві. А він мав, з одного боку, прекрасну італійську bella ragazza,[25] а з другого — милосердного Самарянина, якого написав сам Рембрандт на тлі чудового краєвиду. Протягом наступних ста п’ятдесяти років ця трійця, яку називали ЛРР чи ВРР[26], не розлучалася й була визнана найбільшим скарбом світового живопису в Польщі. Ніколи ми не мали нічого ціннішого.
Можна води? Дякую. Ні, без лимона й без льоду.
Що ж, легко припустити, що разом із переїздом до Польщі скінчилося dolce vita[27] і почалися пригоди. Минуло тридцять років, вибухнуло Листопадове повстання, швидко й криваво придушене росіянами. Царські війська зайняли й пограбували палац у Пулавах, але старенькій Чарторийській вдалося евакуювати найцінніші твори до Сеняви, маєтку в нинішньому Прикарпатті, тобто трохи далі на південь. У сенявському палаці нашу трійцю було замуровано в алькові, там вона провела наступні вісім років, аж доки було вирішено, що ситуація настільки стабільна, що ЛРР знову можна повісити на стінах. Не знаю, що вони робили в укритті, але хто знає — можливо, це тоді Пані з Юнаком почали так двозначно усміхатися, а Самарянин заховався ще глибше у свій краєвид. Минуло трохи часу, у 1848 році вибухнуло повстання в Угорщині, росіяни вирушили з братньою допомогою, а князю Адаму-Єжи вистачило одного погляду на мапу, щоб упевнитися, що найкоротша дорога з Москви до Будапешта лежить через Сеняву. Тож забрав нашу трійцю до Парижа, до свого новопридбаного палацу, «Готелю Ламберт». Гадаю, що для Юнака це був цікавий час, оскільки паризька резиденція князя була серцем польської еміграції, інтелектуальним і мистецьким центром народу, позбавленого держави. Шопен і Жорж Санд, Міцкевич, Делакруа, Берліоз, Ліст, Бальзак… У Чарторийського бували абсолютно всі.
Світське життя ЛРР не тривало довго, у 1861 році у похилому віці дев’яноста одного року помер Адам-Єжи Чарторийський, з яким Юнак був пов’язаний як із батьком. На щастя, двоє дітей князя належним чином успадкували скарби, особливо донька Ізабелла, яка пішла в тезку бабцю, якщо говорити про смак і пристрасть до колекціонування. Завдяки їй через двадцять років після смерті князя Юнак разом із Пані та Самарянином повернулися до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Безцінний», після закриття браузера.