Читати книгу - "Степан Бандера"

комуністичної місії в Мюнхені він підтримував із нею певні контакти. У 1956 і 1957 роках Горбанюк спілкувався зі своїм давнім приятелем, колишнім підполковником Сухоручком, який жив у Чехії і навіть їздив до Відня на зустріч із ним. У жовтні 1958 року Горбанюк таємничим чином зник із Мюнхена. Уранці він пішов на пошту і додому вже не повернувся. Найпевніше, опинився за «залізною завісою», зібрана ним інформація потрапила до рук КДБ.

На початку 1959 року в Мюнхені кілька разів з’являвся чоловік на прізвище Вінцік, що цікавився дітьми Бандери. Служба безпеки встановила, що Вінцік довідувався адресу школи, в якій навчався 13-річний син лідера націоналістів Андрій. До Мюнхена Вінцік приїжджав із Відня на автомобілі під номером «W 418651». Вдалося також встановити, що він був нібито працівником однієї чеської фірми. Востаннє Вінцік приїхав до Мюнхена 26 березня 1959 року, і того ж дня його заарештувала німецька кримінальна поліція.

Приблизно в той же час Проводу ЗЧ ОУН стало відомо, що КДБ готує вбивство Степана Бандери, використовуючи досвід знищення Петлюри в 1926 році. Як відомо, Симона Петлюру на вулиці в Парижі застрелив єврей Шварцбард, що заявив на суді, ніби зробив це з помсти за єврейські погроми, які за наказом Петлюри здійснювалися в Україні. Якщо польський суд у Львові в 1933 році за вбивство з подібних мотивів засудив Миколу Лемика на довічне ув’язнення, то французький суд у 1926 році виправдав Шварцбарда. Тепер Степана Бандеру мав убити молодий поляк, родом із Волині, родичів якого нібито знищили бандерівці в Галичині. Але план цей здійснений не був.

Був  і випадок,  про  який  у своїх  спогадах  розповідає  Степан Мудрик-Мечник, що з 1951 року був начальником розвідки ЗЧ ОУН:

«Другого жовтня я мав зустрітися з чоловіком, що працював у КГБ... Ним займалося СБ і розконспірувало  його. Потім ним довелося займатися мені. Ми не вірили йому, і він це знав. Ідучи на розмову з ним, я завжди мав надійну охорону...

Далі Зажицький[15]  повідомив, що КГБ в Москві з найвищої інстанції отримало доручення за всяку ціну фізично ліквідувати Степана Бандеру, Ярослава Стецько, Степана Ленкавського і Степана Мудрика, а Івана Кашубу затримати і живцем привезти до Східньої Німеччини. На Бандеру замах може відбутися кожного дня, все вже підготовлено. Вони хочуть з ним покінчити. Я запитав, які в нього докази, що все це правда. Він без надуми відповів, що увійшов у конфлікт зі своїм начальством і хоче залишитися на Заході. Має там жінку, котру любить. Має все приготоване, щоб її перевезти на Захід, але потрібні гроші. На питання, скільки хоче, відповів, що кілька тисяч. Я йому відказав, що справ фінансових не рішаю, мушу про це говорити в Проводі. Тоді Зажицький сказав: “Пам’ятайте, що в рахунок входять такі технічні засоби, яких світ ще не знає”».

Повернувшись до Мюнхена, Мудрик-Мечник доповів у вузькому колі керівництва Проводу про свою розмову з Зажицьким. Було вирішено, що Бандері треба хоч би на деякий час зникнути з Мюнхена. Спочатку він відмовився, аргументуючи  тим, що й решта наражається на смертельну небезпеку, але через декілька днів уліг наполяганням  друзів і погодився  виїхати.  15 жовтня 1959 року Мудрик-Мечник  приїхав до Бонна і зустрівся з відомим німецьким політиком, до якого мав листи від Бандери (ім’я цього політика Мудрик-Мечник не називає, але якщо пригадати, як свого часу в радянській пресі доводили, що в смерті Степана Бандери був зацікавлений Оберлендер, можна припустити, що йдеться саме про нього). Цей політик потелефонував міністрові внутрішніх справ (бо йшлося про те, щоб Бандері та його родині зробити документи, звичайно, на якесь інше ім’я). «З Міністерства внутрішніх  справ було прислано  двох панів, які мене забрали з собою, — згадував Мудрик-Мечник.  — У кімнаті,  куди мене припровадили, був пан, мабуть, років п’ятдесяти. Вони втрьох почали розмову зі мною. З їхніх облич я зрозумів, що вони ставляться з недовірою до того, що чують. Перед 13-ою годиною вони сказали, що до години 14-ої робимо перерву. Перше, що я хотів зробити, знайти телефонну будку і потелефонувати до Мюнхена. Знайшовши телефон, я викликав Мюнхен, наше бюро, до телефону зголосився Ярослав Бенцаль, я попросив, щоб він викликав Провідника. Він мені сказав, що, мабуть, хвилин десять тому Провідник поїхав додому на обід... Бенцалеві я сказав, що він має Провідникові від мене переказати. Бенцаль розповів, що у них на Цепелін була таємна німецька поліція, питали, де Мудрик, чи ми відслали його до Бонна... Для нас було зрозуміло, що німці до цієї справи ставляться дуже обережно. Після обіду мені німецькі урядники ставили низку запитань, наприклад, звідки ми те, що я їм оповідаю, знаємо. Чи маємо свою розвідку і контррозвідку? Відповідь моя була коротка, що не уповноважений про ці справи говорити, і сподіваюся, що вони мене зрозуміють і для Бандери і його родини дозволять зробити документи».

Зі сказаного цілком можна собі уявити картину інтенсивного полювання МДБ—КДБ на лідера українських націоналістів. І це тільки спроби, які сталі відомі світовій громадськості. А скільки їх залишилося «за кадром»? Крім того, ще за два роки до вбивства Бандери відбулася подія, що показала всю серйозність намірів Москви знищити верхівку ОУН. 12 жовтня 1957 року в Мюнхені на сходинках будинку № 8 на площі Карла був знайдений труп Лева Ребета. Медична експертиза не встановила ознак насильницької смерті і поставила діагноз, що смерть настала в результаті серцевої недостатності.

Зрозуміло, що у Степана Бандери були всі підстави побоюватися за своє життя, і тому він весь час був насторожі: не ходив без зброї, його завжди супроводжували один-два охоронці.

Але давно відомо, що постійне усвідомлення небезпеки притупляє гостроту відчуття. Та й КДБ умів планувати відразу декілька операцій, сподіваючись, що якась та вдасться. Паралельно з вищеописаними планами співробітники московських спецслужб готували до вбивства Богдана Сташинського, молодого львівського студента.

Богдан  Сташинський  народився  4 листопада  1931 року в Борщовичах Львівської області в селянській родині (за іншими відомостями — він є уродженцем Тернопільщини). Закінчив десятирічку у Львові, під час навчання у Львівському педагогічному інституті в 1950 році був завербований КДБ, що дозволило йому «відмити» дрібні кримінальні грішки (докладніше про це буде розказано пізніше). Два роки як член «спеціальної секретної групи» він брав участь у спробах ввійти до повстанських загонів, що діяли в Західній Україні, для подальшої їх ліквідації. У 1952 — 1954 роках навчався в спецшколі  КДБ в Києві, вивчав німецьку мову.

Потім, у 1954 році, Сташинського  передали