Читати книгу - "Париж двадцятого століття"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Це направду красиво, — мовив дядько Гюгнен.
— Пульхерне[87] видовище, — відповів професор.
— Якщо у нас немає більше ані води, ані морського вітру, — вів далі Гюгнен, — ось хоча б кораблі, яких несе вода й штовхає вітер!
Але де натовп юрмився більше за все, де крізь тисняву вже неможливо було пробитися вперед, — так це на пристані найбільшого доку, що ледь вміщав у собі величезного Левіафана IV, який нещодавно прибув до порту; Great Eastern минулого сторіччя не заслуговував навіть на те, щоб бути його шлюпкою; він приїхав з Нью-Йорка, й американці мали повне право вихвалятися своєю перемогою над англійцями; корабель мав тридцять щогл та п’ятнадцять труб; його машина розвивала потужність у тридцять тисяч кінських сил, з яких двадцять тисяч припадало на колеса і десять — на гвинт; завдяки залізничним коліям з одного його мосту до іншого діставалися за лічені хвилини; якщо подивитися крізь його щогли, можна було насолодитися видовищем обсадженого деревами скверу; під їхньою тінню були висаджені квітники, газони і кущі; елегантні пані та панове могли верхи прогулюватися звивистими алеями; для зведення на верхній палубі таких плавучих парків знадобилося десять футів родючого ґрунту; відстань від Нью-Йорка до Саутгемптона він покривав за три дні; сягав двохсот футів у ширину; щодо його довжини, то красномовним буде такий факт: коли Левіафан причалював до пристані носом, то пасажири з корми мали проходити ще чверть льє, аби дістатися суші.
— Вже зовсім скоро, — мовив дядько Гюгнен, прогулюючись під дубами, горобинами й акаціями мосту, — дійде до того, що збудують той фантастичний голландський корабель, бушприт якого буде вже на острові Маврикій, а кермо — іще на рейді в Бресті!
Чи милувались Мішель із Люсі гігантським лайнером так само, як увесь цей ошелешений натовп? Цього я не знаю; але вони крокували поруч, тихо перемовляючись, а інколи просто мовчали й дивилися в безмежне небо: вони повернулися до будинку дядька Гюгнена, так і не розгледівши жодного дива Гренельського порту!
Розділ XII
Що Кенсоннас думає про жінок
Наступної ночі Мішеля опосіло прекрасне безсоння; навіщо спати? Краще вже мріяти наяву, чим юнак і займався сумлінно до самого світанку; думки його сягай найвищих поетичних висот.
На ранок юнак, як завжди, прийшов на роботу, піднявся на гору Великої Книги. На нього вже чекав Кенсоннас. Мішель потиснув, або, радше, із силою стиснув другові руку; проте багатослівним не був; він одразу із запалом узявся до диктування.
Кенсоннас подивився на нього, але Мішель відвів погляд.
«Тут щось не те, — подумав музикант, — якийсь він сьогодні дивний! Ніби щойно повернувся із теплих країв!»
Так і минув день: Мішель диктує, Кенсоннас записує, й обидва потай спостерігають один за одним. Наступного дня нічого не змінилося: друзі не перекинулися й словом.
«Не обійшлося без кохання, — промайнуло в голові піаніста. — Хай трохи звикне до своїх почуттів; він заговорить пізніше».
На третій день Мішель раптово перервав Кенсоннаса прямо посеред чудової великої літери.
— Друже, що ти думаєш про жінок? — спитав він, червоніючи.
«Отак уже краще», — подумав піаніст, не відповівши.
Мішель повторив своє запитання, червоніючи іще сильніше.
— Синку мій, — відказав Кенсоннас із поважним виглядом, перериваючи свою роботу, — наші, чоловічі, погляди на жінок дуже різні. — Зранку я думаю про них геть не так, як ввечері; весна навіює мені з цього приводу зовсім не такі думки, як осінь; на мої судження можуть значною мірою вплинути дощ або гожа днина; зрештою, моє ставлення до жінок тісно пов’язане навіть із травленням.
— Це не відповідь, — заперечив Мішель.
— Дозволь мені, синку, відповісти запитанням на запитання. Ти віриш у те, що на землі ще залишилися жінки?
— Так, я в це вірю! — вигукнув юнак.
— І ти інколи їх зустрічаєш?
— Кожного дня.
— Для початку роз’яснімо, — продовжив піаніст, — мова не йде про ті більш-менш жіночні створіння, мета яких полягає у продовженні людського роду і яких скоро замінять машинами на стисненому повітрі.
— Ти все жартуєш...
— Друже мій, це обговорюють серйозно, але є й ті, кому така ідея не до вподоби.
— Досить уже, Кенсоннасе! — благав Мішель. — Будьмо серйозними!
— Нізащо! Будьмо веселими! Але я повертаюсь до того, що казав: жінок більше не існує; це зникла порода, як мопси й мегалентеріуми!
— Але прошу тебе!
— Дозволь мені продовжити, синку; я думаю, що жінки існували раніше, у давно минулу епоху; давні автори описують їх доволі точно; вони навіть наводять приклад найдосконалішої з-поміж них: Парижанки. Судячи з архівних текстів і тогочасних гравюр, то було премиле створіння, яке не мало рівних на світі; вона поєднувала в собі найдосконаліші пороки й найпорочніші досконалості; вона була жінкою у повному значенні цього слова. Але з часом кров її збідніла, порода виродилась, і фізіологи у своїх записах констатували цей прикрий декаданс. Ти колись бачив, як із гусені народжується метелик?
— Так, — відповів Мішель.
— Так от, — продовжив Кенсоннас, — сталося навпаки; метелик перетворився на гусінь. Легка хода Парижанки, її граційна постава, розумний і ніжний погляд, приємна усмішка, невеличка округлість, що так їй пасувала, поступилися місцем довгим, щуплявим, сухим, виснаженим, змарнілим, змореним формам, удаваній невимушеності, послідовній і водночас пуританській. Форми стають пласкими, погляд похмурішим, суглоби втрачають гнучкість; жорсткий і суворий ніс нависає над стоншеними й запалими губами; кроки ширшають; ангел геометрії, колись такий щедрий на привабливі округлості, залишив жінці строгість прямої лінії й гострих кутів. Француженка перетворилася на американку; вона із серйозним виглядом говорить про серйозні речі, вимогливо ставиться до життя, верхи їздить на схудлому хребті моралі, одягається погано, без смаку, й носить корсети з оцинкованого заліза, що можуть витримати найвищий тиск. Сину мій, Франція втратила свою істинну перевагу; у галантні часи Людовіка XV жінки розпестили чоловіків; але відтоді самі стали мужикуваті: вони не гідні більше ані уваги митця, ані зацікавлення коханця!
— Еге ж, продовжуй в тому ж дусі!
— Так-так, — відповів Кенсоннас, — ти посміхаєшся! Думаєш, що зможеш мене переконати! У тебе вже напоготові твій маленький виняток із загального правила! Тоді спробуй, от і все! Але я наполягатиму на своєму. І піду ще далі! Жодна
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Париж двадцятого століття», після закриття браузера.