Читати книгу - "Любов дика та прекрасна"

Уже сутеніло, ішов сніг. Патрик поспішав додому, стискаючи папір під плащем. Тепер вона вийде за нього заміж. Вона має вийти!

— Ще ні, — усміхнулася Саллі, впустивши графа й узявши в нього плащ.

— Де дядько?

— У бібліотеці, сер.

Він квапливо пішов коридором до бібліотеки.

— Ну, дядьку Чарльзе, готуйте все, що вам потрібно, щоб одружити нас. Я зробив те, що прохала Кат, і зараз іду до неї. — Патрик вийшов за двері, перш ніж абат устиг щось сказати. Він побіг нагору, переступаючи через дві сходинки, і увірвався до спальні Кат.

Перед каміном стояв нахилений на один бік довгий стіл, устелений мушлиновими простирадлами. Кат сиділа на ньому, обкладена подушками. Ошелешений граф озирався.

— Народження — кривава річ, мілорде. Не варто псувати гарні матраци й перини, — пояснила місіс Керр.

Патрик підійшов до Кат і став перед нею. Не кажучи ані слова, він простягнув їй згорнутий рукопис. Вона зламала печатку, розгорнула й уважно прочитала його. Раптом на мить опустила повіки, коли її накрила хвиля болю. Потім, піднявши на графа повні сліз очі, вона сказала ніжно:

— Дякую тобі, Патрику.

— Катріоно Хей, ми заручені вже більш ніж дванадцять років. Наша дитина народжується просто зараз. Скажи хоч тепер, що вийдеш за мене заміж. — Він зупинився й усміхнувся. — До того ж цей документ складено на ім'я Катріони Майрі Хей Леслі, графині Ґленкірка. Ти повинна вийти за мене заміж, щоб одержати назад свою власність!

— Патрику, — питально мовила вона. — Ти повернув мою власність, це правда. Але чи змінилося твоє ставлення? Ким ти вважаєш мене?

Це було складне запитання, і він розумів, що їхні долі й доля їхньої дитини залежать від його зваженої відповіді.

— Я тебе вважаю, — мовив він повільно, — найперше Кат Хей — розумною та прекрасною жінкою. Я сподіваюся також бачити тебе моєю дружиною, моєю коханкою, другом і матір’ю наших дітей. Ти не одна жінка, люба, тебе так багато! І де з ким із тебе я ще не зустрічався.

— Патрику. — Вона усміхнулася до нього крізь біль. — Я таки вірю, що ти починаєш розуміти мене. І це, либонь, дається тобі нелегко. Дякую тобі.

Вона от-от погодиться. Він був упевнений у цьому й відчув, як по тілу розтікається полегшення.

— Так, мілорде… моє кохання… мій любий друг і ще любіший ворог! — Вона стиснула його руку. — Я виконаю угоду між нами та вийду за тебе заміж.

На цих словах увірвався абат зі своїм переносним вівтарем.

— Ну, небого! Досить дурниць! Якщо ти сама не даси весільних обіцянок, я прокажу їх замість тебе. Я мав це зробити ще кілька місяців тому. Навряд чи зараз ти зможеш стояти?

— Не треба мені погрожувати, дядьку. Я вийду заміж за Патрика, але десь за п’ять хвилин. Якби ви вдвох вийшли. Я хотіла б перевдягнутися до свого весілля.

Вона сіпнулася й сказала Саллі:

— Рубіново-червоний оксамитовий пеньюар. Оооо, Боже милостивий! — Чоловіки швидко вийшли.

Саллі стурбувалася.

— Народжувати вже зовсім скоро, міледі. Я не впевнена, що ви зможете стояти.

— Усього кілька хвилин. Я не виходитиму заміж, лежачи на родильному столі! — Її знову пронизала судома.

Саллі допомогла Кат скинути домашній халат і вбратися у важкий оксамитовий пеньюар, а місіс Керр тим часом вислизнула в коридор.

— Швидко промовляйте слова, мілорде абат. Пологи несподівано пришвидшилися. Наступник Ґленкірків от-от народиться.

Чарльз кивнув. Саллі висунула голову з дверей і гукнула:

— Господиня хоче церемонію в залі біля каміна.

Доки місіс Керр і абат бурхливо намагалися заперечити, Патрик пройшов назад до спальні. Кат нетвердо стояла в рубіново-червоному оксамитовому пеньюарі. Її довге важке волосся було заплетене її підколоте, міцно закріплене золотими шпильками з перлинами. Він не міг не помітити болю в її очах. Наречений обійняв її. Ніхто з них не промовив ані слова. Узявши Кат на руки, він вийшов у коридор і обережно спустився сходами до головної зали. Абат, місіс Керр і Саллі йшли за ним.

Чарльз Леслі відкрив молитовник і розпочав. Патрик і Кат стояли перед ним, Кат дуже міцно тримала Ґленкірка за руку. Він щоразу відчував, коли в неї були перейми: пальці коханої стискалися тоді ще міцніше. Її сила вражала його.

Абат, завваживши, яка бліда його небога, швидко проводив церемонію.

— Обручку, — прошипів він до Патрика. Граф простягнув рубіновий перстень. Чарльз Леслі освятив його, повернув графові й дивився, як той надіває його на палець Кат. Очі молодої захоплено розширилися, коли вона побачила камінь у формі серця, і Кат усміхнулася до нього. Він підбадьорливо відповів їй усміхом. Сказавши ще кілька слів, Чарльз Леслі проголосив своїх небожат чоловіком і дружиною.

Патрик не став чекати поздоровлень. Він підняв Кат і швидко відніс її нагору, у спальню. Саллі побігла вперед, щоб відчинити двері, місіс Керр ішла одразу за молодим. Двоє жінок допомогли Кат скинути важкий пеньюар і залізти на родильний стіл. Переконавшись, що молода влаштувалася так зручно, як тільки могла, Патрик підтягнув стільця й сів поруч із нею.

— Мілорде, тут не місце для чоловіка, — заперечила місіс Керр.

— Якщо моя дружина не проти, я залишуся й подивлюся, як народиться мій син. — Він поглянув на Кат.

Вона простягла до нього руку.

— Залишайтеся, мілорде. — Вона всміхнулася йому. — Ви вже й так забагато пропустили.

Боліло дедалі частіше, і щоразу біль дужчав. Її тіло заливав піт. Катріона зціпила зуби й глибоко вдихнула.

— Не стримуйтеся, міледі, — порадила місіс Керр. — Вам слід кричати, інакше все буде складніше.

— Я не хочу, щоб мій син увійшов у цей світ під крики болю своєї матері, — впиралася Кат.

— Нісенітниця! — обурилася місіс Керр. — Він не запам’ятає цього, надто буде заклопотаний власним плачем. — І підморгнула. — Чом би вам не вилаятись як слід гельською мовою, адже він нічого не зрозуміє.

Абат Ґленкірка, чекаючи за дверима в коридорі, зачудовано слухав потік барвистої гельської лайки, що долинав із кімнати його небоги. А десь через десять хвилин почувся переможний крик Ґленкірка та відчайдушний плач немовляти. Не маючи вже сил стримуватися, Чарльз Леслі кинувся в спальню. Місіс Керр клопоталася коло Кат, доки Саллі витирала кров із горлаючої дитини.

— У мене син, дядьку! Син! П’ятий граф Ґленкірка, — вигукнув Патрик. — Джеймс-Патрик Чарльз Адам Леслі!

— Так, дядьку, — пролунав утомлений, але глузливий голос. — У нього народився син. Четвертий граф народив п’ятого графа. І уявіть лишень собі, він зробив усе це сам.

— Я не міг би зробити цього без