Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

Драконові казки

Відповіді Ярослав став шукати у драконових казках. Чому саме в них? Тому що він встиг прочитати їх чимало, причому підряд, і вони йому не подобалися. Ці казки були неправильними. Вони були пов'язані між собою і схожі настільки, ніби писав один автор. Герої цих казок не мали імен. Вони нічому не вчили і ні від чого не застерігали. Вони дуже чітко ділилися за видами. А видів було лише два. Перший вид, до якого відносилась більшість цих дивних казок, можна було сміливо назвати дивним квестом. Причому не героїчним, скоріше інтелектуальним. Герої цих казок не вбивали натовпи ворогів, не збирали соратників, не завойовували серця принцес, не долали безліч перешкод, вони тупо змагалися, навіть не підозрюючи про це. Вони мали мету. Далеко ходити до неї не доводилося, її доводилося шукати дома. У поодиноких випадках треба було побігати за підказками, але їх після пробіжки герої отримували без усіляких проблем. Для початку вони знайомилися з мудрецями, знаходили дивні скарби, відкопували чужі обладунки, мечі або стародавні книги і отримували типові загадки, складені людиною без особливої ​​фантазії, але добре знаючим місто. Одночасно підказки отримував ще хтось, без усіляких земляних робіт та непотрібних знайомств. Потім йшли пошуки, сумніви, вивчення старовинних карт та руїн, стрибки світами та бібліотеками. У результаті перемагав герой. Він знаходив шукане, виконував умови та отримував свій приз. І ось тут слід звернути увагу на меншу частину казок. Їх було мало, і вони були схожі на сценарії до дешевих жахів. Починалися вони з того, що хтось щось знайшов і вирішив знайти за допомогою знахідки могутність. Нічого хорошого природно не виходило. Насамперед для головного героя. У цих жахах герої не мали звички рятуватися в останній момент.

А ще Ярослав не міг зрозуміти, чому в казках, написаних драконами, драконів ніколи не буває. Це було неправильно. Це були не казки. Це були завдання гри. Завдання, вигадані кимось із фантазією. Це були попередження. Хтось придумав гру, залишив цінні призи і чесно попередив, що хапатися обома руками за чужу могутність не варто. Ярослав і не збирався. Чужа могутність йому непотрібна. Він хотів розібратися у могутності своїй. Призи були потрібні йому для порівняння. Не всі. Одного вистачить. Того, що знаходиться ближче за інших і збігається за якимись параметрами з тими силами, що живуть у самому Ярославі.

Може, він помиляється, але перевірити варто. Не дарма ж він два роки розшукував по всій Одесі пам'ятники, будинки, дивно одягнених людей, адреси, дерева і навіть одну лавку. Досвід у розшифровці загадок у нього був. Досвіду в придумуванні підказок було ще більше, але зараз він не був потрібний. Загалом Ярославові чомусь здавалося, що цими казками йому кинули виклик. Саме тому потрібно сходити, знайти приз, написати поряд з ним на стіні своє ім'я та гордо піти. Мовляв, так вас, зарозумілі рептилії, не всі люди на вашу приманку ловляться.

Дурість, напевно, але хотілося. Просто щоб переконати себе, що він на щось здатний.

Підходящий за більшістю параметрів приз він знайшов досить швидко. На пошуки місцезнаходження витратив два дні, за які встиг зненавидіти всіх драконів оптом і кожного вроздріб, а також бібліотекарів, магів і мишей, які гризли цінні книги. Думав про доцільність пошуків артефакту весь вечір, чим довів нервового Ярена до сказу. Шукав необхідне спорядження до півночі. Спав рівно три години, після чого похмуро поплентався до Храму Забутого Бога.

Єдине про що він жодного разу не задумався, це про причину, що змусила його розвинути таку бурхливу діяльність. Про причину думати не хотілося. Мабуть тому, що її не існувало в природі. Ладане та Кіого ніяк не стикалися з артефактами та драконячими казками. Майбутні неприємності не можна було скасувати жодними силами. Могутність була йому не потрібна. Про вогонь, метал і дзеркало поступово розповідав Ярен.

Ярослава вела допитливість, йому здавалося, що він натрапив на якусь таємницю. Саме допитливість змусила пов'язати разом прохання Кіого та драконові казки. Змусило визнати турботу про Ладане достатнім виправданням для здійснення будь-яких дурниць. Треба ж якось самоствердитись у власних очах, перш ніж звалювати на себе турботу про когось.

Десь у глибині душі Ярослав це розумів, але не хотів зважати. Він змінювався. Змінювалося його сприйняття світу та ступінь турботи про власну безпеку. Насправді безпеку його цікавила в останню чергу.

Ярен говорив, що людина, яка зуміла втримати свою творчу складову, стане тим, ким мала стати спочатку і ким не стала через виховання, турботу рідних і обмежень, прийнятих у його світі. Ким стане Ярослав, ельф не знав. Це не мало значення для ельфа. Він навчав творця. Творець повинен бути собою, без будь-яких обмежень, правил і сумнівів. Інакше він не зможе захиститися від домагань сильних світу цього. А чи принесе це йому щастя зовсім інше питання, яке не має жодного відношення ні до творців, ні до навчання. Щастя і нещастя, з погляду ельфа, настільки ж спірні і ненадійні поняття, як і везіння та невдача. Час покаже, наскільки правильно оцінили ті чи інші події.

І зараз Ярославу здавалося, що він справжній, не задавлений вихованням та всім іншим, любить розгадувати головоломки та шукати пригоди. Це треба було перевірити. Раптом справді сподобається? Доведеться переучуватися на Індіану Джонса.

— Кудись зібрався?

Кіого сидів на підвіконні, бовтав ногами і вдавав, що питання його не дуже цікавить. Так, поставив із ввічливості, і відповідати на нього не обов'язково. Та й на підвіконні перед кімнатою Ярослава він сидить часто. Улюблене місце для відпочинку. Особливо о третій годині ночі. Нічним пейзажем тут милується, або драконів, що пролітають, виглядає. Безсоння у хлопця.

— Зібрався, — зізнався Ярослав. Безглуздо відпиратися, одягнувши темний зручний одяг і тримаючи в руці немаленьку торбу з набором склянок, що не б'ються, з різноманітними зіллями, міцним тонким канатом, скелелазним спорядженням, парою молотків та іншими необхідними для вивчення незнайомих катакомб речами. Єдиним, що Ярослав так і не зміг знайти виявилася крейда, довелося її замінити швидковисихаючою, особливо міцною фарбою. — Я скоро повернусь.