Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

Її умови по поправці я не забираю і свій блок не повертаю, хоча Аліса Чернишевська, з вишколеною посмішкою та ідеальною поставою, раптом оголошує, що остаточне рішення має бути за громадою. За підсумками голосування.

Якого я не допущу.

Консультанти мої розщедрюються на десятки компліментів на адресу її розважливості. Мер теж радіє, хоча він дещо шокований тим, що я, виявляється, свій блок на її поправку зняв.

Я ж мовчу.

Вона хоче подію на нуль зігнати. Типу між нами нічого й не було того вечора. А якщо й було, то неважливо.

І показати, що взагалі вона тут господиня становища.

Скриплю зубами, але приймаю рішення спустити їй це поки що. Ще дві години попереду. Чергового бою за Статут.

Мер навіть секретаря організував. На вигляд — школяр якійсь. Ну і рівень, я двадцять мільонів тільки на початок виділяю.

Але навіщо галас піднімати. Ніщо мене тут тримати не повинно. Найнято консультантів, можу покликати юристів. В інспекціях я майже домовився, а з наступного тижня піар активніше закрутиться.

У мене справи інші накопичуються в столиці.

Але я звідси нізащо не поїду, поки не виграю. Хоч кістьми ляжу у Василькові, але свого доб'юся.

Ставки піднімаються.

Аліса Чернишевська зрештою не тільки програє.

Вона визнає публічно: спорткомплекс — найкраще, що трапилося із селищем.

Я поставлю її на коліна.

Але не публічно.

Перед собою, щоб ніхто не бачив.

Зависаю на останньому образі на першу годину зустрічі.

Консультанти сьогодні агресивніші — відчули, що я на межі їм шиї звернути. Єгор Лін щось там вичитав, приклади буржуйські зі США, і залучений у процес. Мер натхнений просуванням справ і наявністю секретаря.

Бойова фея ж активна і підготовлена, наче нічого і не було.

Розриваю її пропозиції та поправки для розділу 6 до м'яса, що сочиться рожевою кров'ю. Пережовую смачно, і ікла брудні показую. Летять бризки.

Вона з дечим навіть погоджується.

А все, щоб мордою втоптати мене в морозну землю. Мовляв, вона розумна і миролюбна істота, а я ось — нікчема і тупа тварюка.

Може й добре, що секретар — підліток. Строчить на ноуті спритно. Фіксує наші суперечки.

І тут темноволоса бестія висуває геніальну пропозицію. Мовляв, комісію все-таки офіційну потрібно створити на рівні Василькова. Депутати і держслужбовці там якісь. А то ми всі, на її скромну думку, спочатку неправильно робимо.

Сам собі ледь щелепу не виламую.

Це все, щоб на мене тиснути. І щоб побільше людей зігнати — тоді вона серед них загубиться. А депутати ж візьмуться зображати стурбованість дитбудинком, щоб потім просто бабло з мене здерти за власну згоду.

І більше не буде битв-посиденьок у старому Будинку Культури.

— Це все час займе, і чималий, — рубаю одразу жорстко й чітко. — Ми не можемо розтягувати підготовку, тільки тому що в якоїсь суки немає інших справ.

Повисає тиша. І це не тільки безмовність у кімнаті. Це й у мене в голові тотальна, моторошна порожнеча.

Спостерігаю, наче з-під гущі сну, за власними руками, що здавлюють стилус. Тепер його уламки лежать на столі, і на черзі сам планшет. Я розламаю його. Я розламаю. Ламаю.

У мене на обличчі, напевно, нерв застряг смиканням. Бо Єгор Лін насуплено розглядає саме ту частину щоки, де коротить іскрою.

Якби руку сказали віддати або ногу, я б сам собі відрубав — щоб час назад повернути. У той момент, коли назвав її "сукою". Щоб не робити цього.

Я сотні разів так баб називав, але Чернишевська не має до цього жодного стосунку. До сучок. Я про неї так не думаю. Жодного разу. Я не знаю, як язик повернувся, ще при всіх. Я хотів вжалити її. Хотів брудом облити. Хотів реакції. Хоч що-небудь. Проклятий язик зробив це за мене.

Аліса тримається з титановою гідністю. Ось ця безпосередня легкість і лише стискання яскравих губ та рух брів — це все дорогого коштує.

Але її пальці стискають телефон так міцно, що кісточки побіліли. Вона сама трохи бліда.

Я хочу завити від гіркоти.

Навіть консультанти завмерли, Вітя крадькома осудливо на мене дивиться.

У діафрагмі в мене рев застряє.

Мер потирає окуляри, і в рухах його зморшок прослизає роздратування.

Піднімає свій ясний погляд на мене Аліса. Дивиться прямо, сміливо і просто. Немов нічого іншого вона від мене й не очікувала. Немов це само собою зрозуміле.

Ніколи не перестане приголомшувати, з якою легкістю вона прокручує лезо, що застрягло в мене посередині.

Там уже майже нема в чому прокручувати, але вона примудряється.

— Прохання утриматися від подібних виразів у цьому приміщенні, — морщиться мер і вдягає окуляри на гачкуватий ніс.

В мене шок, напевно. Від масштабу незворотної гидоти, що я накоїв.

Це помилка, б'ється в голові розпеченим молотом, це помилка. Я сказав слово помилково.

Аліса уникає погляду на мене, з підкресленою обережністю.

І коли я прочищаю горло, вона смикається, як від удару захищаючись, і мене ніби на атоми розриває.

До інших галактик долітаю. Холодно, дуже холодно тут, у безформних матеріях.

— Коли ми були на другому курсі, — веселим тоном заводить Єгор Лін, — а було нам по дев'ятнадцять, Аліса на літній практиці врятувала сімейство баранів, яких перевозили там з одного контактного зоопарку в іншу країну. Наш декан збирався прецедент у методички заносити. Вона змусила крейзі адміністратора зоопарку проїхатися в одному боксі з тваринами по трасі. Мудак мало не задихнувся від спеки. І мало не помер від страху. Не від сусідства баранчиків. А коли Аліса його зустрічала з журналюгами на виході.

Мер добродушно сміється, а рок-зірка підморгує дівчині. Навіть консультанти либляться.

Аліса, яка розвернулася до однокурсника ще на самому початку зустрічі, знизує плечима, але слабко посміхається.

 Єгор демонструє розмір рогів, бо врятовані барани були гірськими. Аліса радісно підкидає вгору голову і просить його припинити, зі сміхом  відмахуючись.