Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс "

Настя 

 - Артур...

 - Пробач, просто не зміг втриматись.

 - Артур...

 - Так, я знаю, що сильно спішу...

 - Та ж Артур, зупинись!

Хапаю його обличчя своїми руками і цілую в губи. Він завмерає. Чую, як тарабанить його серце, а руки опиняються на моїй талії і зжимають її. Моє тіло покривається мурахами.

" Як мені з ним добре. "

Не хочеться більше, ні про що думати... А з головою поринути у ці відчуття і забутися...

 - Я хотіла сказати, що у мене... Це мій перший... Поцілунок.

Мені стає соромно, опускаю очі. Боюсь, що йому не сподобалось. Він посміхається і дивиться так ніжно. А тоді майже пошепки, вимовляє.

 - Настя... Ти неймовірна... Мене ні з ким, так не накривало, правда.

І знову цілує. Тільки тепер з пристрастю та напором і я піддаюся йому. Ніби віддаю свою душу, віддаюсь у полон. У мені вирує, якась сила.

" Мій, Артур мій... "

А тоді питаю.

 - Ти назвав мене, Настею?

 - Так. Тепер ти будеш моєю Настя. Можна?

Від його питання, ноги починають тремтіти, а серце вистрибує з грудей.

 - Так...

Тримтячим голосом відповідаю.

Ми ще довго цілувались. Артур топив мене у своїй ніжності і пристрасті. Відчула себе такою щасливою, ніби за спиною виросли крила.

Коли почала тремтіти, він одягнув мене у свою куртку. Мені не хотілося нікуди йти, але розумію, що йому теж холодно. Я ж не хочу, щоб він захворів.

 - Артур, нам потрібно вже їхати. Відвезеш мене?

 - Відвезу. Але тепер, тобі вже не втекти від мене, "втікачко".

 - А я й не буду, втікати.

Він знову цілує легенько у губи і ми йдемо до мотоцикла. Відчуваю, як від наших поцілунків у мене припухли губи, ноги тремтять, а серце стукає у шаленому ритмі.

Коли я повернулася до Аліни, вона пристала до з питаннями. Та коли побачила моє щасливе обличчя, то сказала.

 - Гаразд, не треба нічого казати. По твоїй щасливій мордочці і так все видно, по губах також.

 - Лінка!

 - Що Лінка?

І ми починаємо сміятися. Тоді деякий час кидаємось подушками і під ранок засинаємо.

Прокидаюсь досить рано. Мене переповнюють такі почуття... Я ніби стала залежною від Артура. Хочу знову його побачити. Через деякий час, одягаємось і йдемо в університет. Чую, як дзвонить телефон.

 - Так, мам!

Видаю щасливим голосом.

 - О, а вечір у Аліни вдався! Удома ти така хмура ходила.

 - Хмура? 

 - Ти що думаєш, я не помітила? Гаразд, пізніше про те, а зараз мені потрібно з тобою поговорити. Я ще раніше хотіла, але ти була якась засмучена. Думаю, тепер можна. Як звільнишся, подзвони. Чекатиму поблизу у кафе.

 - Мам, все гаразд?

 - Доню, все добре. Невже мама не може, просто поговорити зі своєю донькою?

 - Може, звісно.

 - Тоді до зустрічі. Звільнишся, зателефонуй.

 - Ок, мам, бувай.

Якісь дивні переживання появляються, але я стараюсь про них не думати.

 - Все гаразд?

Питає Лінка, помітивши вираз мого обличчя.

 - Здається, що так. Давай швидше, а то спізнимось!

 - Хіба Артур, по тебе не заїде?

  - Ні, ми поки, що приховуємо відносини.

 - Ого, це так романтично!

 - Лінка!

 - Все, все, мовчу.

Заходимо у двір університету. Відчуваю, як на мене хтось дивиться, стає трохи жарко. Піднімаю очі і бачу Артура. Тоді дівчат, які дивно косяться у мій бік. 

" Так це ж ті, що бачили нас біля озера. "

Стає не по собі. Але коли знову дивлюсь на нього, помічаю в його очах те, що дає мені силу. Тоді він легенько підморгує і я заливають фарбою.

Діани сьогодні нема, тому мені якось спокійніше. Артур пересів до Арса. Відчуваю його погляд на собі, мене знову кидає у жар. Тоді чую вібрацію телефону, відкриваю повідомлення і бачу.

" Привіт, моя Настя... "

У мене від його слів, тіло починає тремтіти, а внизу винникає приємне тепло. Мені здається, що я сплю. Боюсь прокинутись і зрозуміти, що то сон.

" Як же мені впоратись з такими відчуттями? " 

Сьогодні одягнула пудрову блузу із закритим верхом і темно - коричневу спідницю, досить коротку. Зробила легкий макіяж і розпустила волосся. Єдине, що лишилось звичним - це кросівки. Навіть Арс помітив.

 - Натка, ти сьогодні інша...

Помічаю, як Артур усміхається і "пожирає" мене поглядом. Лінка відволікає мене від таємного споглядання на нього.

 - Так ти ж і нікого не помічав, лише тих своїх довгоногих!

 - А хтось ревнує? 

 - Що? Не дочекаєшся, білявчику!

Здавалося, що все добре, але мене дещо хвилює.

" Про що зі мною, хотіла поговорити мама? "

Тоді, після закінчення першої пари, появляється та, яку я зовсім не чекала. Діана біжить і вішається на шию до Артура. У мене ком у горлі, на очі навертаються сльози. Хоч і бачу, що він так само здивований та злий, як і я. Але мене це не зупиняє, вилітаю з аудиторії. Бачити таку картину, дуже важко. Моє серце не витримає. Не встигаю вийти з приміщення університету, як біля мене винникає Вадим.

 - Привіт Настю! Нарешті я тебе знайшов!

І простягає мені букет лілій...

   Привіт мої дорогі читачі... 

Ось і зустрілись ми вже у 2023! 

З Новим роком! Миру нам усім і перемоги❤️

Як вам, такі події у наших героїв? Що думаєте, буде далі?

 Приємного читання... Ваша Ханна Еванс ❤️