Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

– Добре. Тільки тримайся поряд зі мною.

Кивнувши з найчеснішим виглядом, я попрямувала за чоловіком, вже подумки прикидаючи, як почати розмову зі змієм. Він же повинен розуміти нормальну мову, чи у них там зовсім мізки атрофуються? Гаразд, вирішуватиму проблеми в міру їх надходження!

Ішли ми довго, точніше я йшла, а Ларі повз. Якоїсь миті я навіть подумала, а навіщо воно мені? Ноги вже боліли, алкоголь давав про себе знати з більшою силою, мені просто хотілося скрутитися десь калачиком і гарненько виспатися.

Я, звичайно ж, смілива, розумна й кмітлива, але знаходитися в якихось незрозумілих лазах чи катакомбах мені не хотілося. Було відчуття, що виходу назад нам не знайти!

Коли Ларі різко зупинився, я зі зрозумілих причин врізалася в нього, наступивши при цьому на хвіст чоловіка. Ларі болісно зашипів, а потім відповз трохи, відкриваючи моєму затуманеному погляду двостулкові двері з якогось дерева.

Ну що ж, змій, ти потрапив! Зараз ти мені на все даси відповідь!

Рішуче підійшовши на дверей, я абияк їх відчинила, ввалившись усередину, і відразу ж зіщулилася від почуття дежавю. У печері було темно і незатишно, як і в перший день мого тут перебування.

З гучним скрипом двері за мною зачинилися, а потім почувся приглушений крик і шипіння Ларі, якому вторило шипіння в неприпустимій близькості зі мною. Мамо, народи мене, дурепу, назад! Я обіцяю, що думатиму наступного разу!

– Не їж мене, я несмачна! Чесно!

_