Читати книгу - "Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання"

Зробивши ще раз величезну ставку, я раптом відчув запаморочення. Мені здалося, що я взяв на себе страхітливу відповідальність. З ранку я ріски в роті не мав і тому тремтів усім тілом від тривоги й надлюдського напруження. Після цієї ставки я пішов до виходу, хитаючись, мов п’яний.

Зненацька хтось ухопив мене за руку. Бородатий іспанець, збуджено виблискуючи косими очима, силкувався затримати мене:

— Ще тільки чверть на дванадцяту, круп’є запрошує зробити три останні ставки! Ще можемо зірвати банк!

Він говорив каліченою італійською мовою, кумедно перекручуючи слова, а я, ледь тримаючись на ногах, відповідав йому як заведений:

— Ні, ні! Досить! Я вже не можу! Пустіть мене, любий синьйоре!

Іспанець відпустив мою руку, але не відчепився. Разом зі мною він сів у поїзд на Ніццу і настирливо наполягав, щоб я неодмінно повечеряв з ним і оселився в тому ж готелі, що й він.

Його увага й запобігливість, якесь аж наче боязке захоплення мною, так ніби я щонайменше чудотворець, — усе це спочатку приємно тішило мене.

Людське марнославство інколи не від того, щоб звести собі п’єдестал навіть з принизливих лестощів, воно не гребує й сумнівним фіміамом з убогих смердючих кадильниць. Я був схожий на генерала, котрий цілком випадково, сам не знаючи як, здобув перемогу в тяжкому і безнадійному бою. Та небавом я почав розуміти це, потроху оговтався, і коли туман у моїй голові остаточно розвіявся, товариство нахабнуватого синьйора почало дратувати мене.

Одначе, хоч як я намагався, а спекатись його по приїзді в Ніццу не зумів, і таки довелося піти з ним повечеряти. За вечерею він признався, що в ту залу казино, де я грав, послала його метка жіночка, якій він три дні поспіль приклеював банкнотові крильця, аби змогла політати хоч над самою землею, тобто, простіше кажучи, дав кілька сот лір, щоб спробувала щастя. Либонь, сьогодні ввечері їй справді поталанило чимало виграти, ставлячи на мої номери, бо після гри вона зникла не попрощавшись.

— Що вдієш? — розважливо мовив іспанець. — Мабуть, знайшла, бідолашка, когось путнішого за мене. Я вже підстаркуватий. Однак, хвалити бога, хоч не заплутався в її тенетах.

Він розповів мені, що живе в Ніцці вже цілий тиждень і щоранку їздить у Монте-Карло. Програв до біса, а виграти жодного разу не вдалося. Дуже йому цікаво, як я навчився вигравати. Він певний, що я збагнув механізм гри і знаю якесь її непорушне правило…

Я засміявся і відповів, що донині не бачив рулетки навіть на картинках і не тільки не уявляв, що люди грають, а й сном-духом не відав, що сам гратиму і стільки виграю. Це для мене більша несподіванка, ніж для нього.

Він мені не повірив. Я зрозумів це, коли він майстерно змінив тему (поза всяким сумнівом, цей тип вважав, що має справу з досвідченим шахраєм), а тоді, невимушено розбалакуючи своєю чи то іспанською, чи то бозна-якою каліченою мовою, ніби між іншим запропонував мені те ж саме, чого домагався вранці, використавши за принаду свою веселу партнерку.

— Е ні, даруйте, синьйоре! — вигукнув я, намагаючись бодай усмішкою пом’якшити його образу на мене за відмову. — Невже ви справді вірите, що в цій грі можуть бути якісь правила, існує якийсь секрет? Та ні ж бо! Тільки щастя. Сьогодні мені пощастило, а завтра невідомо, чи ще раз всміхнеться фортуна, хоча все може статися. Принаймні я сподіваюсь на неї!

— А чому ж ви сьогодні не схотіли скористатися своєю фортуною?

— Як скористатися?

— Ну, чому не грали до кінця? Чому?

— Але ж, любий синьйоре, я маю не так багато грошей!

— Bien![18] — сказав він. — Я ставитиму за вас. Ви даєте своє щастя, а я свої гроші.

— І ми любісінько можемо програти! — заперечив я, всміхаючись. — Ні, ні… Слухайте-но! Зробімо інакше. Коли вже ви так упевнені, що я щасливчик, — ясна річ, тільки у грі, а не в чомусь іншому, то ліпше буде ось як: без жодної угоди, без будь-якої відповідальності з мого боку, бо я не хочу брати її на себе, ви робитимете великі ставки на ті номери, на котрі я ставитиму невеликі гроші, — отак, як було сьогодні. І якщо ваша надія справдиться…

Тут він перебив мене, зайшовшись дивним сміхом, не позбавленим іронії, і відрізав:

— Так не вийде, любий синьйоре! Ні, ні! Сьогодні я це спробував, а завтра не буду! Якщо й ви зі мною поставите великі гроші, bien! А ні — тоді я не буду. Красненько дякую!

Я не зводив з нього очей, намагаючись збагнути, що він хотів сказати: в його останніх словах, мовлених з уїдливим смішком, крилася підозра, для мене принизлива. Я розхвилювався і почав вимагати пояснень.

Іспанець перестав сміятися, але на його обличчі ніби завмерла тінь того огидного сміху.

— Кажу, ні, не буду так робити, — повторив він. — Більш не скажу нічого!

Я торохнув кулаком по столу і, нетямлячись од люті, процідив крізь зуби:

— Ні, ви мусите, мусите пояснити, що означають ваші слова і ваш дурнуватий сміх! Я цього не розумію!

Поки я говорив, він убирав голову в плечі й усе дужче бліднув. Видно, хотів попросити пробачення. Я встав і зневажливо стенув плечима:

— Годі! Я зневажаю вас і ваші підозри, хоч навіть не уявляю, що ви мали на увазі.

Я заплатив за свою вечерю й пішов.

Колись я знав одного поважного чоловіка, котрий вирізнявся серед інших неабияким розумом. Його здібності варті були глибокої шани, однак ніхто ним не захоплювався, і, здається мені, тільки через його штани: він завжди носив світлі картаті штани, які аж облипали його худющі ноги. Наш одяг, його крій і колір можуть часом викликати в знайомих і незнайомих людей химерні думки про нас.

Але того вечора взяла мене досада ще й через те, що я не здавався собі погано одягненим. Правда, на мені був не фрак, а новий чорний жалобний костюм. У цьому ж жалобному костюмі я був тоді, коли огидний німець прийняв мене за простакуватого бевзя й нахабно забрав мої гроші. Чому ж тепер іспанець має мене за шахрая?

«Може, через мою довгу бороду? — подумав я, виходячи з ресторану. — Чи занадто коротко підстрижене волосся?»

Я блукав нічними вулицями в пошуках якого-небудь готелю: хотілося зачинитись і підрахувати, скільки виграв. Грошей було повно, я понапихав ними всі кишені — і в піджаку, і в штанях, і в жилеті. Золото, срібло, банкноти. Мабуть, їх багато, дуже багато!