Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

Слухай, чорна ти вороно!

Щоб тебе на боже лоно

Не пустив святий Петро!

Щоб штовхнув тебе за милю,

Коли рік ти се в злу хвилю!

Сто кольок тобі в ребро!»

«Друже любий, угамуйся,

Не клени і не дратуйся!

Пощо бога всує звать?

Я сказав се не для того,

Щоб накликати щось злого,

А отак пожартувать.

Двадцять літ вже регулярно

Ти жиєш собі так гарно,

І господь тебе беріг,

І халіф ще ані разу

Сього дикого указу

Не давав - се ж був би сміх.

Ну, а так собі для шпасу

Поміркуй, якого б квасу

Наробив тобі той день,

Якби так - виходиш з дому,

А тут гов! «Ніде нікому

В кузні не робить ні цень!»

Боронь боже, щоб так сталось!

Але, якби сеє склалось,

Що почав би ти тоді?

Де тобі п’ять драхм узяти?

Що почати? Що сказати?

Був би ти, як на леді».

«Га, поганая роззяво! -

Тут Бассім підскочив жваво

І ухопив бук до рук.-

Будеш ще про се хармаркать?

Конче хочеш зло накаркать

На мій дім? А щоб ти пук!

Слухай, адже ж як між вами

Хто поганими словами

Наворожить зло мені,

Якби завтра прем халіфу

Стрілило таку тарифу

Видать і замкнуть кузні -

Якби я без заробітка

Полишився - то на свідка

Магомета кличу тут,-

Хоч ховайтесь в нори-діри,

Я знайду вас, бузувіри,

І всім трьом зроблю капут.

А тепер, обридлі гості,

Що лиш до грижі і злості

Довели мене - ану!

Забирайте костомахи

І летіть, нічнії птахи,

Хоч в баюру смоляну!

Хай вам вовк очима світить!

Хай вас безголов’я стрітить!

Я не хочу знати вас!

Гай же! В зломану годину!

Хто не йде, то зараз кину

Із вікна в поганий час!»

Що робити, гості встали,

Мовчки з хати поманджали,

Раді, що кінець на тім;

Кленучи, як по папері,

Отворив їм дому двері

І замкнув по них Бассім.

Як на вулицю дістався,

Ер-Рашід розреготався.

«Що, не хлопець сей Бассім?

Щире серце парубоче,

Сипле правду просто в очі,

Сам для себе єсть усім.

Ну, цікавий я віднині,

Як то завтра в тій годині

Знов побачимо його?

Що то буде він балакать?

Буде злоститись чи плакать?

Але ж буде мав чого».

Швидко мало вже світати,

Як з проходу до палати

Потайно халіф вернув;

Швидко богу помолився,

Розібрався, положився

І, як з купелі, заснув.

Скоро добрий день зробився,

Вже халіф зо сну збудився,

Із м’якого ліжка встав,

У воді холодній вмився,

Щиро богу помолився,

В радну залу завітав.

Там уже дворян без міри,

Там візири, і еміри,

І урядники, й князі

Посходились раду радить,

І судить, карать і ладить,

Долю важить на вазі.

Всі халіфу поклонились,

На диванах розсадились

І приказу мовчки ждуть;

Та халіф про щось гадає

І на троні не сідає,

І приказу щось не чуть.

Усміхнувся, аж хихикнув,

Джіафара к собі кликнув

І сказав: «Пошли сей час

До всіх міських комендантів,

Най шлють возних і трабантів

І окличуть сей указ:

«Відтепер через три днини

Щоб нічого не робили

У Багдаді ковалі;

І під страхом злої смерти

Всі кузні велю заперти,

Всі - великі і малі.

Хто до кузні кроком вступить,

Раз клевцем по штабі влупить,

Той без суду, без потіх

По короткій процедурі

Буде висіти на шкурі

Там же, де сповнив сей гріх».

Джіафар прийняв з поклоном

Сей указ - він став законом,

І за хвилю вже гінці,

Мов шалені, живо гнали,

Комендантам знать давали

У Багдаду всі кінці.

Не минуло півгодини,

Вже барвистії дружини

Вулицями міста йшли:

Возні, слуги, отамани,

Хоругви і барабани,

Труби й сурми всі ревли.

Всюди бубнили, й бреньчали,

І сурмили, і кричали:

«Правовірні, гей, сюди!

Слухай царського указу,

Щоб з невідомості зразу

Не вплескатись до біди.

Відтепер через три днини

Щоб нічого не робили

У Багдаді ковалі,

І під страхом злої смерти

Мусять всі кузні заперти,

Всі, великі чи малі.

Хто до кузні кроком вступить,

Раз клевцем по штабі влупить,

Той без суду, без потіх

По короткій процедурі

Буде висіти на шкурі

Там же, де сповнив сей гріх».

Люди слухали, ззирались,

Охали і дивувались:

Відки се? І пощо то?

Та розпитувать, перечить,

Нарікать або злоречить

Не відважився ніхто.

Майстер, що держав Бассіма,

Як звичайно, перед всіма

Вранці-рано в свій верстат

До роботи поспішався

І лише що забирався

Свою кузню відмикать,-

Аж тут: тур-тур, буме тра-та-та!

Царська служба сороката

Йде, і бубнить, і кричить,

Щоб не смів коваль ні оден,

Хоч би був і як голоден,

Три дні в кузню поступить.

Ковалисько слухав, слухав

І потилицю почухав,

І бурчав собі під ніс:

«От іще указ безглуздий!

Ну, якої хочуть нужди?

Се порядок? Хай їм біс!»

Він бурчав, що мав бурчати,

Але голосно кричати

Не посмів: