Читати книгу - "Панас Мирний"

Крім того, десь навесні 1888 р. Мирний знайомиться з молодшою за нього на 14 років учителькою музики Полтавського інституту шляхетних панночок німкенею Олександрою Михайлівною Шейдеман. А 16 квітня 1889 р. вони побралися. Шейдеман мала добру освіту, любила свого чоловіка, була гарною матір'ю, та навряд чи стала Мирному духовно близькою людиною. До того ж вона нездужала на істерію, часом близьку до божевілля. Приступи хвороби змусили її вже після народження першого сина назавжди залишити роботу. Незадовго перед цим, у червні 1891 p., Мирний переселився зі своєї квартири, в якій мешкав два десятиліття, у кам'яний будинок на Малій Садовій вулиці неподалік міського саду (цей сад зринає в романі «Повія», коли письменник змальовує виступ шансонетних співачок-«арф'янок» у кафешантані губернського міста – полтавський міський сад справді віддавали в оренду під кафешантан). Служба, сімейні клопоти, недуга дружини, яка різко загострилась від середини 1894 p., – усе це не давало Мирному змоги творчо працювати. Може, Сергій Єфремов і дещо згущував фарби, коли казав, що «останніх 30—35 років життя, років достиглого віку, розцвіту таланту й здобутого технічного досвіду, пропали для автора «Повії» даремно…», та чимала доля правди в цих словах таки є. Принаймні 1886—1895 pp. – період майже повного творчого безпліддя Панаса Мирного. З подій, пов'язаних із творчістю, які сталися в цей час, варто згадати хіба що знайомство Мирного з геніальною актрисою Марією Заньковецькою, якій він під час гастролей трупи Садовського в Полтаві восени 1890 р. подарував рукопис «Лимерівни». Заньковецькій вдалося провести драму через цензуру. Прем'єра вистави відбулася в жовтні 1891 р. в Курську, а вже у квітні наступного року Мирний бачив свій твір на сцені в Полтаві – Лимерівну грала Заньковецька.

Тільки десь на початку 1895 р. Мирний починає потроху повертатися до творчості. У цей час він задумав написати комедію «Згуба», у якій, за його власними словами, хотів показати «з одного боку селян, а з другого – городян, покалічених деморалізацією», власне те, «наскільки-то люди «Наталки Полтавки» одрізняються від людей сього часу». Таким чином, згідно із задумом Мирного, «Згуба» – це, сказати б, «Наталка Полтавка» сімдесят років потому. Порівняння героїв «Наталки Полтавки», чия ідеологія засновується на візії України як останнього відблиску «золотого віку», що її подав Сковорода в притчі «Убогій Жайворонок», тобто на ідеї «сродності» української людини до добра і її «несродності» до зла, зі звичаями та обичаями люмпенського світу персонажів «Згуби» свідчить не на користь останніх. Мирний змальовує світ морально скалічених містом – осередком «згуби» – людей, «темне царство» розпусти, безпробудного п'янства, морального нігілізму тощо. Це засвідчують і вчинки Феньок та Іванів, і їхня потворна «мішана» мова. Така візія міського життя є наслідком питомо народницьких ідеалів письменника.

У першій половині 1895 р. Мирний задумав також перекласти Шекспірового «Короля Ліра». Слід сказати, що він чудово розумів усі складнощі перекладу Шекспіра українською мовою. Ще в грудні 1882 р. Мирний писав Старицькому: «…Як не лицюй Шекспіра, а він на нашій мові якось чудно бринить, ні живої речі, ні тим більше живих людей. Думаю, від того, що Шекспір малює ніколи не бувалий у нас побут: все то королі, то царедворці, тоді коли ми тепер тільки хлібороби». І все-таки він вирішив узятися за цю справу, про що сповістив Івана Білика. Але розуміння своєї «перекладацької програми» Мирний у Білика не знайшов. Білик був переконаний, що освічені українці читатимуть драму в оригіналі або в російських перекладах, а неосвіченому простолюду Шекспір просто чужий. Звідси випливало, що ««Лір» по-малоруськи нікому не потрібен» – куди ліпше, мовляв, займатися «живою справою» на посаді начальника першого відділу, бо ця справа потрібна для всієї Полтавщини. На цей раз Мирний не послухав братової ради. За допомогою чи дружини, чи Василя Горленка він робить підрядник Шекспірової трагедії, вивчає структурні та стилістичні особливості оригіналу, російські переклади твору, а також український переклад Куліша. Працю над своїм перекладом Мирний завершить у середині 1897 р. А наступного року письменник повертається до роботи над третьою частиною роману «Повія», яку він закінчить десь до початку літа 1900 р. Перші шість розділів зазнали переважно стилістичного редагування. Наприклад, уже початкове речення третьої частини мало аж п'ять версій: 1) «Тиха літня ніч опустилась на землю»; 2) «Чорна тінь літньої ночі простяглась… [тут Мирний обриває речення, закреслює останнє слово, а замість нього пише] спустилась на землю»; 3) «Чорна тінь літньої ночі упала на землю»; 4) «Легенька тінь літньої ночі упала на землю». І нарешті остаточна, безумовно, найкраща, редакція: «Сіло сонце. Легенька тінь ночі упала на землю». Мирний досягає образної точності, особливої простоти, елегантності, а крім того, – текст починає звучати ритмічно, задаючи темп усій подальшій оповіді. Письменник дуже тонко відчував морфологію прози. «…Невіршована мова, – писав він якось до Михайла Коцюбинського, – має свій метр, і його дуже треба держатися, щоб легко було читати». Словом, п'ять варіантів початкового речення третьої частини «Повії» – це перш за все пошук відповідного ритму оповіді. А ще письменник намагається досягти візуальної проречистості образів шляхом тонкої і точної деталі. Зокрема, доволі невиразний портрет Христі («Невисокого росту, огрядна, чорнява, одіта по-городянському у новій ситцевій корсетці і такій самій спідниці, вона визирала такою привітною, що усі на неї задивлялися») перетворюється на справді зриму картину, немовби малярську композицію при вечірньому освітленні: «Невисокого росту, кругловида, чорнява, одіта по-городянському: у темній корсетці з червоною облямівкою, у рясній спідниці, з білим, як сніг, попередником; невеличкі помірні черевички на ногах з зеленими застібочками. Все те нове, блискуче, як блискучі чорні її очі, як і довга коса, вичесана та заплетена рожевими кісниками… Все то на їй так привітно виглядає, все бере на себе очі…» Тим часом п'ять наступних розділів зазнали значно більш посутніх змін. Вони були переписані ледь не наполовину, і зміни тут мали не лише стилістичний, але й конструктивний характер. Так, письменник цілком вилучив розділ «Пустилась берега», в якому йшлося про любовні стосунки Христі та Проценка. Значних змін мала зазнати й четверта частина роману. Власне кажучи, Мирний хотів написати на її основі дві частини. Можливо, письменник мав намір розширити четверту частину, змалювавши якісь епізоди з митарств Христі «по всіх усюдах», які прикриті фразою: «Минуло п'ять літ», – адже перетворення Христі-наймички на Христю-повію так-таки й залишилось «за кадром», а отже свого роду психологічною загадкою. Наприкінці XIII розділу так само маємо оповідну лакуну: історія героїні від того часу,