Читати книгу - "Спартак"

високі думки, третіх — глибина політичних ідей, і водночас усім сподобалося преклоніння перед Римом, що виявив Спартак. Рудиарій мистецьки підлестив самолюбству патриціїв, і вони розсипалися в похвалах хороброму фракійцю. Усі вони — а більше за всіх Луцій Бестіа — пропонували йому своє заступництво й дружбу.

Довго ще тривало обговорення всіх питань, було висловлено чимало всіляких думок. І зрештою вирішили відкласти здійснення задуманого до кращих днів. Чекати від часу доброї ради, а від Фортуни — доброї нагоди для сміливої справи. Опісля, навідріз відмовившись залишитися, Спартак із Кріксом пішли з будинку патриція.

Вийшовши на вулицю, Спартак у супроводі Крікса попрямував до будинку Сулли. Не ступили вони й чотирьох кроків, як Крікс перший порушив мовчанку.

— Ти поясниш мені, сподіваюся…

— Замовкни, в ім'я Геркулеса! — урвав його Спартак. — Довідаєшся згодом.

Вони мовчки пройшли кроків триста. Першим заговорив рудиарій. Він повернувся до галла й тихо мовив:

— Там було занадто багато люду, і не всі вони на нашому боці, та й не всі ці юнаки володіли розумом, аби можна було їм довіритися. Ти чув: для них наша змова перестала існувати. Негайно йди у школу гладіаторів Акціана й переміни наш пароль вітання і таємний знак під час рукостискання. Тепер паролем буде не Світло й Воля, а Вірність і Перемога, а умовним знаком — не три коротких рукостискання, а три легенькі удари вказівним пальцем правої руки по правій долоні іншого.

І Спартак, узявши праву руку Крікса, тричі легенько вдарив вказівним пальцем по долоні його руки:

— Ось так, зрозумів?

— Зрозумів, — відповів Крікс.

— А тепер іди, не зволікаючи. Нехай кожен із начальників маніпул попередить своїх п'ятьох гладіаторів про те, що наша змова ледь не була розкрита. Кожному, хто вимовить колишній пароль і застосує старі знаки, треба відповідати, що будь-яка надія загублена. Завтра рано вранці ми зустрінемося у школі Юлія Рабеція.

Потиснувши руку Крікса, Спартак пошвидкував до будинку Сулли. Коли ж дійшов туди, постукав. Йому відчинили, і воротар увів його в кімнатку, відведену Мірці у покоях Валерії.

Дівчина завоювала прихильність своєї пані і вже обіймала при ній важливу посаду — відала туалетом Валерії. Мірца хвилювалася за брата. Щойно він увійшов у кімнату, дівчина кинулася до нього й, оповивши руками шию Спартака, обсипала його поцілунками.

А коли ущух бурхливий порив ніжності, Мірца, сяючи від радості, розповіла Спартаку, що вона ніколи не покликала б його у таку пізню годину, якби на те не було наказу її пані. Валерія часто й довго розмовляє з нею про Спартака, розпитує про нього й виявляє таку теплу участь до його долі, яку нечасто зустрінеш у знатної матрони до рудиарія, гладіатора. Довідавшись, що він ще не найнявся на службу, Валерія наказала покликати його сьогодні ввечері. Вона збирається запропонувати йому керувати школою гладіаторів, яку Сулла нещодавно влаштував на своїй віллі в Кумах.

Спартак весь розімлів од радості, слухаючи Мірцу, він то бліднув, то червонів.

— Якщо я погоджуся керувати цією маленькою школою гладіаторів, чи буде Валерія вимагати, щоб я знову продався у рабство, чи я залишуся вільним? — запитав він нарешті сестру.

— Про це вона нічого не говорила, — відповіла Мірца, — але вона дуже прихильна до тебе й безперечно погодиться, щоб ти залишився вільним.

— Виходить, Валерія дуже добра?

— Так, так, вона і добра, й гарна…

— О, виходить, її доброта безмежна!

— Тобі вона дуже подобається, чи не так?

— Мені?.. Дуже, але почуття моє — шанобливе благоговіння. Саме таке почуття й має відчувати до такої знатної матрони людина, що перебуває в моєму становищі.

— Тоді… нехай тобі буде відомо… тільки благаю тебе, нікому ні слова… вона заборонила мені говорити це тобі… Слухай, таке почуття вселили тобі, без сумніву, безсмертні боги! Це подяка Валерії, адже це вона в цирку вмовила Суллу подарувати тобі волю!

— Як?! Що ти сказала? Чи правда це? — запитав Спартак, здригнувшись всім тілом і бліднучи від хвилювання.

— Правда, правда! Але тільки, повторюю тобі, не давай взнаки, що тобі про це відомо.

Спартак замислився. За мить Мірца сказала йому:

— Тепер я повинна доповісти Валерії, що ти прийшов, і отримати дозвіл завести тебе до неї.

Легка, немов метелик, Мірца зникла, прослизнувши у двері. Спартак, занурений у свої думки, не помітив її відходу.

Вперше рудиарій побачив Валерію півтора місяці тому коли прийшов у дім Сулли відвідати сестру, він зіштовхнувся з нею біля портика, коли вона виходила до носилок. Бліде обличчя, чорні сяючі очі й чорне, як смола, волосся Валерії справили на Спартака неймовірне враження. Він відчув до неї дивний потяг, якому важко було опиратись. У нього зародилося полум'яне бажання, мрія поцілувати хоча б край туніки цієї жінки, котра здавалася йому прекрасною, як Мінерва, величною, як Юнона, і звабливою, як Венера.

Хоча знатність і високе становище дружини Сулли зобов'язували її до стриманості стосовно людини, що перебуває у такому становищі, як Спартак, — все ж і у неї, як ми це бачили, виникло таке ж почуття, що схвилювало душу гладіатора, коли він уперше побачив Валерію.

Спочатку бідний фракієць намагався вигнати зі свого серця пристрасть. Розум підказував йому, що думка про любов до Валерії — справжнє божевілля, бо вона зустріне непоборні перешкоди. Але думка про цю жінку виникала знову й знову, наполегливо, завзято, опановувала ним, поверталася щохвилини, хвилюючи й тривожачи його, розпалюючись усе більше, вона незабаром опанувала всією його істотою. Бувало так, що він, сам того не зауважуючи, опинявся за колоною біля портика будинку Сулли й чекав там на появу Валерії. Він крадькома спостерігав за нею і щоразу зауважував, яка Валерія прекрасна, і з кожним днем дужчало його почуття до неї.

Лише одного разу Валерія помітила Спартака. І на мить бідолашному рудиарію здалося, що вона глянула на нього прихильно, лагідно. Йому здалося навіть, що її погляд світився любов'ю, але він одразу відкинув цю думку, вважаючи її мрією безумця,