Читати книгу - "Беззаперечна правда"

Великі люди абсолютно незалежні від своїх емоцій. Так само можна сказати й про артистів, не лише про боксерів. Деякі з легендарних артистів, про яких я читав, могли переживати надзвичайно сильні емоції та несприятливі стани, але коли вони виходили на сцену, то грали свою роль просто неймовірно. Бувало, що вони не могли навіть ходити, але в них залишалась їхня величезна витримка та мотивація. Іноді їх просто зі сцени забирали до лікарні. Я хотів бути одним із тих бійців та артистів.

З першої ж ночі, коли я переїхав до Каса, він почав ламати мене, намагаючись зрозуміти, як далеко він може зайти, чіпляючись до мене без жодної причини. Він приходив до мене в кімнату і питав: «Що ти робив сьогодні в школі? Ну, ти ж повинен був щось робити, ти ж весь день був у школі. Чому ти навчився? Де твоя домашня робота? У тебе сьогодні є домашнє завдання?» Інші хлопці в будинку завжди говорили, що я у Каса улюбленець, але вони не знали, що він говорив мені, коли ми були самі.

Я постійно мучився зі своєю вагою. Я вважав себе жирною свинею, хоча ніхто і не здогадався б про це, дивлячись на мене. Перед тренуваннями я обмазував усі мої пори альболіном[6] і носив по тижню чи навіть два поліетиленовий костюм, знімаючи його лише вечорами, коли приймав душ – я сподівався, що з потом втрачатиму більше ваги. Потім я лягав спати і, прокинувшись наступного ранку, одягав його знову, бігав у ньому і носив його весь день. Моя вага була ще однією річчю, через яку Кас став на мене тиснути. «Ти відрощуєш собі жирну дупу, – говорив він. – Ти втрачаєш інтерес, так? Ти більше не хочеш цим займатися, а, Майку? Занадто важко для тебе, так? Ти ж думав, що ми тут в ігри граємо, так? Думав, що тут тобі Браунсвіл, можна бігати і грати в ігри? Так?» Уявіть собі вислуховувати таке. Щойно я збирався насолодитися морозивом, яке дозволяв собі лише вихідними, з’являвся Кас і говорив мені це. «Мало людей здатні на таке, ось чому це так особливо. Господи, я думав, що ти зможеш».

Іноді Кас виговорював мені, а я поняття не мав, за що. Він вдирався до мене і шматував моє его. «Ти ніколи не зможеш досягнути тієї вершини, до якої ми прагнемо, через твою інфантильну поведінку». Іноді я просто кричав: «Я ненавиджу всіх тут! Аааааааааа!!!» Кас розривав мене на шматки.

Я радів його позитивним коментарям і говорив щось на кшталт: «Я зроблю все від мене залежне, щоб перемогти. Я б віддав своє життя, щоб стати чемпіоном, Касе». І замість того, щоб сказати: «У тебе все вийде, Майку», він просто плював мені в обличчя: «Будь обережний із тим, чого просиш, бо можеш це потім отримати».

Він навіть критикував мій одяг. На свята вони, бувало, запрошували гостей, сестру Камілли чи ще когось. Я надягав красиві штани, сорочку і жилетку, а також краватку, яку мені допомагала зав’язати Камілла. Я сидів розслаблено за столом, і всі жінки казали мені: «Ох, Майку, ти так добре виглядаєш». Але тут до кімнати входив Кас:

– Ти для чого так вирядився? Ці штани такі вузькі, що видно твою дупу і яйця. Що з тобою таке?

Камілла бралась захищати мене, але Каса нічого не брало.

– Не треба мені нічого говорити, що ти думаєш із цього приводу. Не треба, люба Камілло. Добре? Нічого гарного в його одязі немає.

Кас ніколи не називав мене поганими словами типу «сучий син». Він просто називав мене «томатною бляшанкою і ледарем». Це був боксерський еквівалент того, щоб назвати мене брудним, паскудним нікчемним нігером. Це змушувало мене плакати, як дитину. Він знав, що говорячи це мені, ламає мій дух.

Я отримував так багато суперечливих відгуків, що вже не міг зрозуміти, що він насправді думає про мене як про боксера. Одного разу ми з Томом Патті виходили зі спортзалу, а Кас на секунду затримався. Тож я стрибнув до авто й заліз під заднє сидіння.

– Скажи Касу, що я повернувся додому пішки. Я хочу, щоб ти запитав у нього, що він насправді про мене думає, коли він сяде в машину.

Том погодився. Кас сів в машину.

– Де, чорт забирай, Майк? – запитав він.

– Думаю, він залишився у місті, – відповів Том.

– Що ж, тоді їдьмо. Він зможе сам повернутися додому пізніше.

Отже, ми рушили в дорогу, і я лежав під заднім сидінням і перешіптувався з Томом. Кас був наполовину глухий і нічого не чув.

– Йой, Томе. Запитай у Каса, як він вважає, чи вмію я сильно бити, – попросив я.

– Гей, Касе, ти думаєш, Майк сильно б’є? – запитав Том.

– Чи сильно він б’є? Дозволь мені тобі щось сказати: цей хлопець б’є так сильно, що міг би розбити цегляний мур. Він б’є не лише сильно, але й ефективно. Він може нокаутувати бійця будь-якою рукою, – віповів Кас.

– Запитай Каса, що він думає щодо мого майбутнього, чи вийде з мене щось добре, – прошепотів я.

Том повторив моє запитання.

– Томмі, якщо Майк буде тримати голову просто і зосередиться на поставленій меті, він стане одним із кращих бійців, а то й взагалі найкращим бійцем в історії боксу.

Я був дуже схвильований, почувши це. Тоді ми вже під’їхали до будинку. Коли вони виходили з машини, Кас побачив, що я лежу на задньому сидінні.

– Ти ж знав, що він там, так? – обернувся він до Тома. Том виглядав як сама невинність.

– Нема чого городити мені цю дурню. Ти знав, що він там. Ви, хлопці, корчите з себе розумників, але дозвольте мені сказати вам дещо.

Кас не вважав наш жарт смішним, але ми залишились при своїй думці.

Найсмішніше це те, що він не міг контролювати свої емоції. Кас був просто черствою людиною, яка хотіла помсти. Рой Кон, кардинал Спеллман – ці хлопці переслідували його уві сні. Дж. Едгар Гувер? «О, як би мені хотілося всадити йому кулю в лоб, ось чого він заслуговує». Він постійно говорив про якісь убивства, але частина з тих людей, кого б він волів убити, були вже мертвими. Проте він їх ненавидів. Одного разу я сказав щось схвальне про Ларрі Холмса, і Кас розлютився.

«Що ти сказав? Та він – ніщо! Ти маєш знищити цю людину. Знищити цю людину і усунути його від участі в чемпіонаті – то наша мета. Він для тебе –