Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

Всі лабораторні дані, включаючи церебральну ангіографію та сканування мозку, в межах норми.

Хвора повідомила суб’єктивні скарги на певні утруднення при сприйнятті зорових образів, однак неврологічні й офтальмологічні дослідження не дали об’єктивного підтвердження. Хвора також скаржилася на короткочасну парестезію та м’язову слабкість, але записів про це немає. Найімовірніший діагноз: розсіяний склероз із супутніми приступами, але цілковитої певності немає. Хвору оглянув великий консиліум відділень неврології та нейрохірургії і дійшов одностайного висновку про необхідність правобічної скроневої лоботомії.

(Підпис) Джордж Ньюмен».

Філіпс обережно, наче Ліза Маріно могла ще відчувати, поклав історію хвороби на простирадло. Потім майже бігом повернувся до кімнати відпочинку хірургів і переодягся в свій звичайний костюм. Він мусив зізнатися, що історія хвороби не дала того, на що він сподівався. В ній згадувався розсіяний склероз, про який він знав і раніше, але не було жодної інформації, яка могла б замінити додаткові рентгенограми або ще одне сканування. Поки він переодягався, перед ним стояло бліде обличчя Лізи під машкарою смерті. Воно нагадало про те, що, оскільки дівчина померла під час операції, тіло, напевно, розтинатимуть. Знявши трубку настінного телефону, він зателефонував докторові Джеффрі Рейнольдсові з відділення патології, другові й однокурсникові по коледжу, і розповів про Лізу.

— Нічого ще не чув, — відповів Рейнольдс.

— Вона померла в операційній приблизно опівдні, — пояснив Філіпс. — Щоправда, вони не полінувалися її зашити.

— Нічого дивного, — відказав Рейнольдс. — Іноді в таких випадках покійників тягнуть до реанімації і тільки там оголошують про смерть, щоб не збільшувати відсотку летальності в операційній.

— Розтинатимеш ти? — спитав Філіпс.

— Не знаю, — відповів Рейнольдс. — Родичі спершу мають дати дозвіл на розтин.

— А якщо будеш, — продовжував Філіпс, — то приблизно коли?

— Зараз у нас купа роботи. Певно, надвечір.

— Мене дуже цікавить цей випадок, — сказав Філіпс. — Слухай, я не піду з лікарні, поки не скінчиться розтин. Ти міг би закинути слівце, щоб я асистував, коли дійде до мозку?

— Звичайно ж! — відповів Рейнольдс. — Усе буде гаразд, і всі будуть задоволені. А якщо розтину не буде, я повідомлю.

Запхавши хірургічного костюма до своєї шафки, Філіпс вибіг з кімнати відпочинку. Починаючи з останнього курсу коледжу, він щоразу страшенно хвилювався, коли не встигав чогось зробити. Біжучи по лікарні, що вирувала від діяльності, він був під владою цього ж неприємного відчуття. Він знав, що спізнюється в кабінет ангіографії і лікарі чекатимуть; пам’ятав, що має зателефонувати Фергюсонові, хоча волів би не помічати цього сучого сина; не забував, що слід поговорити з Робінсом з приводу техніків, що замірилися пуститися берега на всеньке ясне літо; і був певен, що в Гелен є ще дюжина невідкладних справ, які вимагають вирішення.

Пробігаючи повз томографію, Філіпс вирішив зробити гак. Кінець кінцем, що важили ще дві хвилини, коли він усе одно безнадійно спізнювався. Він увійшов до кімнати, де розпочав день, і з насолодою вдихнув повітря, охолоджене кондиціонерами. Прохолода була необхідна для справної роботи комп’ютерів. Деніс і четверо студентів з’юрмилися навколо екрана, що нагадував телевізійний, і були цілком захоплені тим, що бачили. Позаду стояв доктор Ньюмен. Філіпса ніхто не помітив, і він підійшов до екрана. Сенгер описувала лівобічну субдуральну гематому і показувала студентам, як згусток крові зрушив мозок праворуч. Ньюмен перебив її і висловив припущення, що крововилив відбувся всередині мозку, і кров, на його думку, в тканині мозку, а не на поверхні.

— Ні. Доктор Сенгер має рацію, — втрутився Мартін.

Всі повернулися, здивовані з того, що Філіпс у кімнаті. Він подався вперед і, вказуючи пальцем, описав класичні рентгенологічні ознаки субдуральної гематоми. Поза всіма сумнівами, Деніс мала слушність.

— Ну, переконали, — добродушно погодився гіьюмен. — Хворого треба класти на операційний стіл.

— І що швидше, тим краще, — додав Філіпс, порадивши також Ньюменові, де саме робити трепанацію, щоб легше видалити згусток. Хотів був розпитати старшого ординатора про Лізу Маріно, але передумав і не став його затримувати.

Перш ніж утекти самому, Мартін відкликав Деніс убік.

— Слухай, як щодо того, щоб шикарно пообідати після того, як ти снідала на одній ніжці?

Сенгер заперечливо похитала головою і посміхнулася.

— В тебе щось на умі. Ти ж знаєш — я сьогодні ввечері чергую.

— Знаю, — зізнався Мартін, — але я мав на увазі лікарняний кафетерій.

— Пречудово, — саркастично проговорила Деніс. — А твій теніс?

— Відміняється, — сказав Мартін.

— Тоді ти справді щось замислив!

Мартін засміявся. Він справді міг досі відмінити теніс лише в разі проголошення в країні стану облоги. Тому попросив Деніс підійти до його кабінету і разом продивитися денну порцію рентгенограм, по тому як вона скінчить сканування. Якщо студенти захочуть, можна взяти їх із собою. Вони швидко попрощалися, і Філіпс вискочив з кімнати. Він знову перейшов на біг. Йому хотілося набрати таку швидкість, щоб промайнути повз Гелен тінню, яку неможливо спинити.

Чекаючи в довгій черзі на прийом у лікаря, Лін Ен Лукас розмірковувала, чи правильно вона зробила, прийшовши до відділення невідкладної допомоги. До цього вона заходила до університетського медпункту, сподіваючись, що її оглянуть там, але лікар пішов о третій, і єдиним місцем, де допомогу могли надати відразу, лишалося відділення невідкладної в лікарні. Лін Ен хотіла була відкласти відвідини до наступного дня, але варто їй було взяти до рук книгу й спробувати читати, як вона зрозуміла, що йти треба негайно. Вона була сильно налякана.

В цей пізній пообідній час хворих було так багато, що черга просувалася зі швидкістю черепахи. Здавалося, що тут зібрався весь Нью-Йорк.