Читати книгу - "Ідуть роботарі"

Доглядач посміхнувся:

— Ото чорти, добре охороняють завод, ті патрулі. Немов свій власний. Ну, ідіть до цеху, треба вікна помити.

Штрейкбрехери попростували далі. Чоловік непомітно ледве чутно прошепотів жінці:

— Добре сказав той доглядач: «охороняють немов свій власний». Га?

Жінка не відповіла. Вони ішли вже повз залізні потвори. Роботарі стояли спиною до них коло верстатів і спокійно працювали.

В цеху майже зовсім не було людей, тільки доглядач проходив час від часу повз верстати і уважно придивлявся до роботарів. Іноді він знаходив непевний рух або нечітке підняття руки. Тоді він спинявся, оглядав роботаря, щось виправляв. Іноді йому не щастило виправити; тоді він дзвонив кудись телефоном. Чоловік-штрейкбрехер почув, наприклад, таке:

— Лабораторія? Роботар номер 468 літера «С» не доносить руки. Так. На тому ж самому місці, що й попередній. Так, спостерігаю кожний рух. Виконано, буду коло нього.

Чоловік підштовхнув жінку:

— Тут! Далі не треба.

Потім голосно спитав доглядача:

— Можна починати? Гаразд! Ну, ти, незграбна, лізь угору.

Жінка полізла драбинкою вгору, захопивши з собою відерце та прилади для миття скла. За нею поліз і чоловік. Вони взялися мити шибки, перекидаючись фразами. Доглядач був далеко, говорити можна було вільно.

— Бачите непевні рухи? Це, значить, якийсь електричний вплив. Що саме? Може — якась індукція?

— Хіба я знаю? Але дивіться, роботар зовсім не те робить…

Жінка оглянулась: дійсно, роботар номер 468 літера «С» попсувався. Він розмахував руками, повертався, хитався.

Доглядач негайно спинив верстат і спробував доторкнутись до роботаря, переключити щось на його спині. Проте, з того нічого не вийшло, бо роботар, немов жива істота, відмахнувся від доглядача і продовжував свої дивні рухи. Доглядач кинувся до телефона.

— Алло, алло, — почули ті, що мили вікна. — Лабораторія? Дуже погано. Номер 468 літера «С» зовсім попсувався. Не можу навіть вимкнути його. Прошу доповісти інженерові.

А роботар усе викомарював якийсь дикий танець. Він ніби збожеволів: крутив ногами й руками, кивав головою, хитався і переступав з ноги на ногу.

Це було так дивно й страшно, що навіть звиклий доглядач отетеріло дивився на божевільну машину, чимраз далі відступаючи назад, щоб не потрапити випадково під важкі помахи рук роботаря.

Чоловік і жінка кинули мити вікно і, стоячи на драбині, і собі дивились на роботаря, не зводячи з нього здивованих очей.

Проте, це здивування не заважало жінці уважно стежити за роботарем, мов вивчаючи кожен його рух. Нарешті, вона стиха промовила до свого супутника:

— Бачите? Виходить, що його механізм може псуватись дуже легко. Добре, поки нікого немає, зміряю хвилю.

Жінка витягла з кишені невеличкий ящичок і поставила його на драбині. Потім повернула невеличку ручку на ящичку. Апарат тихенько засвистів. Жінка повертала ручку далі. Свист робився дедалі нижчим, аж доки не зник зовсім. Тоді жінка поглянула на цифри, намальовані на ручці.

— Дванадцять з половиною метрів, — сказала вона. — Ач, яка коротка хвиля! Невже така частота може дати сталу роботу, надійне пересилання енергії?

— Обережно, Мадлено, ідуть, — застеріг її Тім (бо то був він).

Дійсно, до цеху увійшло троє людей. Мадлена злякано схилилась над відерцем. Тім старанно розтяг ширше пов’язку на обличчі: один з трьох новоприбулих був сам Томас Бірз.

Вигляд його завжди спокійного обличчя був незвично похмурий і лютий. Здавалося, винахідник роботарів ладний був за найменшу провину жорстоко побити підвладних йому людей. Його супутники йшли на крок позад нього.

Усі троє спинилися коло роботаря, що танцював свій божевільний танець. Доглядач улесливо вклонився Бірзові.

— Те ж саме місце, містер Бірз. Не можу нічого зрозуміти…

— Це й не ваш обов’язок розуміти, — грубо урвав його мову Бірз. — Ваша справа доглядати. А думати і розуміти буду я. Ну, що з ним таке?

— Знов почав робити непевні рухи, потім наче сказився, — відповів похмуро доглядач.

— Виходить, усе це було так, як і з попереднім?

— Зовсім однаково.

Не підходячи до божевільного роботаря, Бірз вийняв з кишені знайому уже Мадлені чорну плескату коробку з блискучими кнопками, свій загадковий генератор. Мадлена легенько штовхнула Тіма плечем:

— Бачите?

— Генератор? — ледве чутно відгукнувся Тім.

Він весь перетворився на увагу. Мадлена замість відповіді тільки нахилила голову.

Бірз, дивлячись невідривно на роботаря, натиснув кнопку на генераторі. Помічники його не зводили очей з потвори, яка раптом змінила характер своїх рухів. Роботар уже не танцював, не підстрибував. Він стояв на місці, час од часу переступаючи з ноги на ногу. Але вся його здатність рухатись, вся сила — перейшла, здавалось, до сухих і довгих рук. В окремі моменти ці руки не можна було навіть розгледіти, — так швидко маяли вони в повітрі, так швидко вимахував ними роботар, мов вирішивши крутити руками швидше від пропелера.

Тім бачив, як Бірз натискував одну по одній різні кнопки генератора. Залежно від цього дещо змінювалися і рухи роботаря. Але все одно вони залишалися ненормальними, поривчастими і непевними.

Нарешті Бірз мов утратив надію вплинути на роботаря. Він махнув рукою і собі, поклав генератор у кишеню і сказав супутникам, не повертаючись до них:

— Поламалося щось, чи що… Зовсім незрозуміло. Як би його вимкнути?

Бірз підійшов ближче до роботаря і хотів доторкнутися до його спини, повернути головний рубильник. Але йому не пощастило зробити це, бо роботар якраз знов почав із силою розмахувати руками. Бірз вилаявся:

— Чортів недотепа! Скажіть, щоб вимкнули ввесь цех, — наказав він доглядачеві.

Той кинувся до телефона і передав наказ.

За мить усе спинилося. Роботарі завмерли, — кожний у тій поставі, в якій захопив його поворот загального вимикача.

Несподівано пролунав важкий удар: то впав на підлогу роботар