Читати книгу - "Список бажань"

class="book">Лоурі навіть не гадав, що просто позад нього зчепилися два духи. Він свято вірив, що все йшло за планом. Меґ звела його донизу. Хоч і визивніше, ніж він думав. Проте він тут. І зараз лише він може виконати перше з чотирьох бажань — поцілувати Сессі.

Сесилі Ворд стояла приголомшена. А як іще можна стояти, коли через півсторіччя з’являється твій хлопець і як раз та два дає ладу з твоєю охороною? Але вона не стала визволятися з Макколових рук. Рук, що вже починали боліти від незапланованих вправ.

— Лоурі? — спитала вона, наче знову відчула себе юнкою. — Чого ти прийшов?

Враз Лоурі згадав, що він на телебаченні.

— Через утрачене кохання, — відповів він і поцілував її в губи.

Натовп шаленів, ревів як скажений, а надто коли Сесилі Ворд поклала руки на ошатні плечі старого добродія і поцілувала його. Неймовірно, шалено.

Потужний білий спалах вихопився з їхніх вуст. Він пронизав кожного, хто був у студії: чоловіка, жінку, духа. Звичайно, ніхто того не помітив. Лише відчув, що на одну-єдину мить усе в світі стало краще.

Проте Гоп знав. Він бачив спалах і розумів, що відбувається. Біда. Чиста біда.

Ригачка також дещо відчув — хутро на його загривку стало сторчки.

— Що це до біса таке? — прогарчав він, обертаючись.

Гоп тільки й устиг, що відповісти — енергетичний спалах викинув їх обох аж у пекло.

* * *

Сесилі провела Лоурі до виходу, щоб начебто вберегти його від розгніваної охорони.

— Я й досі не вірю, що це ти, — сказала вона, закладаючи кучерик за вухо. — Лоурі Маккол стоїть простісінько переді мною.

Лоурі зітхнув.

— Я спізнився на десятки років.

Телеведуча взяла Макколові руки в свої.

— Можливо. Однак ти прийшов не занадто пізно.

Меґ нудило.

— Ну бииидьлааасика. Кінчай слинити, Макколе. Цмокни її ще раз і рушаймо. У нас ще багато роботи.

— Закрийся. Мені не до того.

Сесилі закліпала.

— Вибач, ти щось сказав?

— Ні-ні, нічого. Я… е-е-е… розмовляв зі своїми внутрішніми бісами. Я довго був сам-самісінький, от вони й з’явились.

— Зостанься. Хоч на хвильку. Нам стільки треба розповісти одне одному.

Лоурі завагався. Пропозиція була зваблива.

— Е-е-е… ні, дякую. Я ще маю кілька справ. Важливих справ.

Сесилі промокнула сльозинку в куточку ока.

— Розумію. Ти повернешся?

Лоурі вагався. Варто лише погодитись, і все було б значно легше.

— Ні, Сессі. Навряд.

— Розумію. Та хай там що, я була рада побачити тебе знову. Нехай і на хвилинку. Але якщо передумаєш…

І поклала йому на долоню візитівку.

Лоурі пригорнув Сессі до себе, глибоко вдихаючи до болю знайомі пахощі її парфумів.

— Бувай, Сессі.

Макколова щока змокріла від її сліз.

— Бувай, давній друже. І дякую за рейтинги.

Лоурі пішов до дверей. Деззі посеред клумби сплітав ромашкові віночки.

Лоурі обернувся, він мусив спитати щось іще.

— Сессі, — гукнув він.

Вона оглянулась, мружачись від сонця.

— Що, Макколе?

— Того вечора, — сказав він, вичавлюючи з себе кожне слово, — після кіно, коли я тебе не поцілував. Чи ти коли-небудь питала себе?..

Сесилі усміхнулася крізь сльози:

— Щодня і щоночі, Лоурі Макколе, щодня і щоночі.

Розділ 7
Футбольний крейзі

Вони сіли на останній автобус і рушили на північ. На щастя, верхній поверх був пустельним.

— Ти нічого не бачив?! — запитувала Меґ, не вірячи власним вухам.

Лоурі почухав підборіддя.

— Анічогісінько.

— Але ж там був Ригачка, тільки він був напівсобакою. І той летючий пацик із розсувними очима, а тоді величезний білий спалах. Він викинув тих двох зі студії… А мені, мені було навіть зовсім не боляче!

— Гм, не бачив нічого такого.

Меґ скривилася.

— Авжеж, тобі не було коли. Ти ж цьомкався зі своєю ґьорлфрендкою.

Лоурі, всміхаючись, зіперся на спинку сидіння.

— Ти, привиденяточку, можеш балакати, що тобі заманеться. Ніщо не зіпсує мені настрою сьогодні.

— Яка гидота! Ви, старі, завжди бігаєте й цілуєтесь одне з одним. У вас є хоч краплина самоповаги?

— Ти що, заздриш?

— Заздрю? Чому? Тому, що ти цілуєш бабусь?

Лоурі нахилився вперед.

— Ні. Заздриш… навіть не знаю, як сказати… Життю? Щастю?

Меґ дивилася у вікно, вулиці миготіли перед очима.

— Хіба таке запитують у чотирнадцятирічних? Я й не думаю про таке. Лише про музику та про цукерки.

— Хіба? — недовірливо перепитав Лоурі.

— Хібакай до себе. Мені дужче подобалося, як ти був старим занудою.

Лоурі вирішив не сперечатись.

— Ти розповіси мені щось, Меґ?

— Можливо.

— Що він тобі зробив?

— Хто?

— Сама знаєш хто. Франко. Що він таке