Читати книгу - "Еринії"

функцію, аргументи якої були б часовими одиницями, а значення мали певний якісний характер. Сам він протягом декількох років креслив криву свого життя як графік такої функції, чиї значення були насолодами в області визначень від мінус одного до одного. Після кількох років старанного накреслення певної кривої, що становила графік функції, він помітив, що його життя можна було б уважати наближеним до періодичної функції з великими значеннями на межі періодів. Він марно пояснював колись це відкриття Леокадії, а коли та, незважаючи на його численні спроби, усе ж не зрозуміла його тлумачень, сказав лише: «Моя люба Льодзю, коли я помічаю, що в моєму житті завершується якийсь період, я віддаюся найприємнішим насолодам і втіхам. Таким чином, наприкінці цього періоду насолоди є найсильнішими, і все повторюється спочатку».

До найгостріших гедоністичних розкошів Попельський, як і більшість людей, зараховував статеві стосунки, а також пияцтво й обжерливість. За його класифікацією, це були насолоди, скуштувавши яких, він зазнавав докорів сумління. Окрім того, вони мали кульмінаційну властивість, зростали, доки не досягали апогею. Після злягання він ставав сумним і байдужим, згідно зі словами Арістотеля про те, що кожна тварина після статевого акту стає пригніченою. Після алкогольних та кулінарних шаленств йому здавалося, що він знищує свій організм токсинами й руйнує його. У боротьбі зі згубними, як він гадав, наслідками насолод, Попельський використовував різні протиотрути: повну відмову від сексу, дієту й цілковите утримання від алкоголю.

Набагато безпечнішими він уважав розкоші, які не спричиняли щонайменших докорів сумління й не мали кульмінаційного характеру. До них належали фізичні вправи та напади епілепсії. Під час бігу або викликаного ним самим епілептичного припадку, Попельський звісно не відчував нічого приємного, зате ex post його огортало приємне розслаблення, глибоке полегшення й справжнє задоволення. Окрім того, під час епілептичних нападів, Попельський бачив особливі видіння. Про це він нікому не розповідав. Ці видіння завжди складалися із двох епізодів, причому перший доволі несподівано переходив у другий. Наприклад, колись йому примарилася прогулянка з малою Ритою в якомусь парку. Раптом дочка втекла від нього й заховалася в кущах (перший епізод). Коли він кинувся до тих кущів, виявилося, що він був не в парку, а в пустелі, а його донька грається піском (другий епізод). Між першим та другим епізодами завжди були якісь двері, якась межа, якийсь перехід. Пізніше він переживав ці сни наяву, але другий епізод насправді значно відрізнявся від того, що він бачив під час нападу. Справді, колись під час прогулянки маленька Рита втекла від батька в кущі. Коли він знайшов її, там, звичайно, не було жодної пустелі, а росли дерева, а Рита не гралася піском, натомість ламала сухі гілочки.

Такі епілептичні візії Попельський уважав пророчими і якось навіть використав декілька з них у своїй роботі слідчого. Тож цей стан дозволяв поєднувати приємне з корисним. Не дивно, що Попельський часто провокував епілептичні припадки, спрямовуючи струмінь світла в обличчя, а тоді махаючи рукою перед очима, досягаючи ефекту миготіння.

Так він учинив і зараз. Попельський був удома сам, у служниці був вільний день, а Леокадія грала в бриджа в гостях у подружжя Станьчаків. Комісар ліг у ванній і спрямував собі в обличчя сніп сильного світла настільної лампи. Воно рівномірно било йому в очі, а тоді Попельський розчепірив пальці перед лицем і почав махати рукою, наче обвіюючись. Невдовзі перед очима замиготіли чорні плямки, які почали зливатися, утворюючи за мить майже суцільне тло. Густа чорнота переважала, і маленькі плямки світла зникали одна за одною. До цього приєднався характерний звук, що нагадував шум вітру. Повіки Попельського засіпалися, а голова почала легенько битися об стінку, де Попельський завбачливо підклав подушку для ванної.

Він лежав на спині на якійсь машині, що рухалася, й дивився вгору. Над ним пропливали почорнілі від кіптяви склепіння, підперті колонами. Поступово світла ставало більше й, нарешті, темрява лишилась позаду. Він сів, простягнув руку по темні окуляри, але не знайшов їх.

Комісар стояв на залитому сонцем подвір’ї фабрики. Зусібіч його оточували цегляні мури. У центрі двору лежали бочки. Ізсередини однієї долинав грюкіт. Попельський підійшов ближче. Звідти почувся дитячий плач. Комісар озирнувся й побачив на землі кирку. Підважив нею покришку й відкинув її до стіни. Зазирнув усередину. Там було щось схоже на липку олію, з якої виринули спершу довгі пальці, тоді тонкі зап’ястки і, нарешті, голова. Леокадія Тхожницька посміхалася кузенові. Її волосся було зовсім сиве, а обличчя вкривали незліченні зморшки. Відкрила широко рота, показуючи жовті зуби. Їх було багато, дуже багато. За одним рядом виростав наступний. Вони виростали й на піднебінні, сягаючи до горла. Рот Леокадії був ущерть заповнений зубами.

Попельський опритомнів. Перша думка була про те, що йому слід змінити класифікацію насолод. Контрольовані напади епілепсії більше до них не належали, а розмір задоволення цього дня на його графіку вимірювався мінусовими величинами.

XVI

Недільні й святкові ранки Попельський, переважно, до полудня проводив у ліжку. Але прокидався набагато раніше, аніж у будні, хоча спати лягав, незалежно від дня тижня, близько четвертої ранку. Його пробудження в неділі, потому як він спав усього три години, пояснювалися звичками, пов’язаними з уранішньою активністю маленької Рити. Його доня у віці приблизно від трьох до шести років у будні перебувала під опікою почасти тітки Леокадії, почасти ― служниці Ганни Півтораніс. Натомість у неділі й свята Едвард давав обом жінкам змогу трохи перепочити й сам займався малою. Отож, прокинувшись у неділю близько сьомої, Рита відкидала геть свого гарненьку лялечку в гуцульському вбранні, а тоді голосно й рішуче вимагала спілкування з батьком. Едвард прокидався невиспаний і, напівпритомний, витягав дитину з ліжечка й забирав до себе. У своєму ліжку він намагався приспати дівчинку, співаючи колискової, але все було марно, дитина повністю прокидалася й звуки пісеньки її лише розвеселяли.