Читати книгу - "Після злучення тварина сумна"

class="book">Черепаха в голові поволі подобрішала і рухи її стали дрібними та лоскотними. Чоловікові здалося, що тепер кістяні пальці черепахи зробилися трав'янистими і вже не шкрябали, а лоскотали. Панцир м'якшав, а черепаха крутилася в голові все швидше і швидше. Від того відчуття у чоловіка пробігли спиною мурашки, а в серці народжувався якийсь шал, який наростав щохвилини і враз ударив у голову. Черепаха із диким зойком, мов корок із пляшки, вилетіла геть і, вдарившись об стелю, впала на підлогу й ображено поповзла у темний кут. Чоловік вдоволено хекнув, і обличчям у нього майнула загадкова усмішка, а в очах затанцювали божевільні карлики.

Забувши про біль унизу живота, забувши про те, де він знаходиться і що сталося цієї ночі, забувши про все, чоловік знову побачив перед собою її. ВОНА була жива і тепер усміхалася чоловікові, кликала його до себе. Чоловік ступив до НЕЇ, але ВОНА відсахнулася і знову поманила його рукою. Чоловік усміхнувся і більше не зважувався підійти до НЕЇ ближче.

Він розплющив очі, відірвався від буфета і рушив у коридор, де біля вхідних дверей на стіні знаходився пристрій внутрішнього зв'язку.

— Білий «БМВ» до першого під'їзду...

Глава п'ята
Золоті цукерки

5 год. 44 хв.

Василь сидів так само, поклавши голову на руки і спершись ліктями на стіл. «Ну, так, — заспокоював він себе. — Буде собі той молодик парити мозок, звітувати начальству... Ага, побіжить, і ще раз дожене, і розкаже, мовляв, такий-то, такий-то спав на посту. Нема в нього клопоту, як тільки встрявати у такі дрібниці!»

Дивно, але цей нехитрий прийом аутотренінгу допоміг, і власна провина вже не здавалася йому такою страшною.

«Пронесе», — подумав Василь, аж раптом знадвору почувся страшний котячий вереск.

Василь відірвав щоки від теплих долонь. Очі у нього були червоні, під ними залягли тіні, і всі риси загострилися. Котяра завив знову, довго і пронизливо, розриваючи вранішню тишу своїми фіоритурами. Могло здатися, що це, шаленіючи від болю, кричить немовля.

— Ти диви, яка голосиста, зараза! Треба піти нагнати, щоб не тривожив мешканців.

Василь підвівся з-за столу і рушив до виходу. Кіт продовжував вити. Верещав він так надсадно і болісно, ніби приходив його останній час, і умирав він від страшних тортур. Крик виривався з самої котячої утроби і линув у небо, піднімаючись до зірок, що вже поволі починали танути у вранішньому небі. Вибравшись на ґанок, Василь не помітив ніякого кота. Дивина та й годі!

— Де ж ти, заразо? — мовив він пошепки і роззирнувся навкруги. Кота не було. — Чорт забирай, що за хрінотінь!

Василь уже зібрався спуститися з ґанку, але якийсь рух за спиною, примусив його озирнутися назад і зойкнути від страху. Прямо на нього зі скляних дверей під'їзду вивалився отой молодик у кашеміровому пальті.

— А що, солдате, машини моєї ще не було? — запитав молодик у Василя, дихнувши йому в обличчя шоколадно-горілчаним паром.

— Та наче ні...

— Авжеж, авжеж, — не знімаючи з обличчя дурнуватої посмішки, промимрив чоловік і додав: — Ну що ж, доведеться почекати.

З тими словами молодик повернув назад до холу і всівся у крісло, що стояло у куточку відпочинку навпроти того, в якому заснув Василь.

Василь теж зайшов досередини і почав порпатися біля свого столу, прибираючи до шухляди сушки.

— Тебе як звати, солдате? — спитав молодик зі свого місця.

— Василем, — відповів слухняно охоронець, змахуючи зі столу крихти.

— Що ж ти, Василю, спиш на робочому місці, на бойовому посту, можна сказати?

Від тих слів Василь увесь закляк, а душа його провалилася у пряму кишку і тепер просилася на волю. Тим часом молодик продовжував:

— Ну ж бо, йди до мене, Васю, розмова є.

Василь слухняно підійшов до молодика і став поруч.

— Ти сідай, сідай, — сказав той, проводячи рукою по волоссю і забираючи руку в кишеню. Василь сів.

— Ну, як справи, Васю? — звернувся до нього молодик. — В Багдаде всьо спокойно?

— Та воно той... наче спокойно... — мигикнув Василь, не збагнувши про який спокій його питають.

— Ша, замовкни! — перервав його молодик раптово. — В мене до тебе є серйозне запитання... Тільки дуже серйозне, зрозумів?

— Та вже зрозумів, — Василеві в роті зробилося сухо-сухо.