Читати книгу - "Облога Белза"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Передайте братові Дітриху та... іншим братам мою щиру, безмежну вдячність. І ще... У війську Лайоша, яке облягло Белз, є лицарі ордену Святого Йоана.
— Я щось чув про це.
«Мабуть, по дорозі до нас зустрівся з купцями, які поверталися з Угорщини, а серед них — орденські шпигуни».
— Господь колись розвів вас і їх по різних землях. Вам — Східне Помор'я, їм — Родос[95].
— У той самий рік, що є очевидним Божим знаменням.
«Це ще розібратися треба, хто вам допоміг, — Господь чи Інший».
— Колись саме цей орден звів на престол Карла-Роберта.
Любарт дещо перебільшував, але, дійсно, добре навчені й дисципліновані бандерії йоанітів у багатьох битвах відіграли вирішальну роль.
— Вочевидь, Лайош хоче їх залучити, — вів далі князь. — Тут є про що подумати.
— Так, це привід для роздумів. Я повідомлю брата Дітриха.
«Думайте. Думайте, кому зв'язувати руки — Кейстутові чи Казимирові? Уже сама собою унія Польщі з Угорщиною невигідна вам, а якщо біля ваших кордонів з'являться йоаніти? Так, їх не буде багато, але вистачить і одного загону, бо постане питання: кого підтримає Папа — вас чи їх? Думайте, думайте».
Розділ 7Нові гравці у гру вступають,
старі з неї вибувають
Офанасій стомився. Вони наближалися до тих місць, де раніше була ставка Кулпи, — не обов'язково, ой не обов'язково, що він і досі там!
Їхати кригою річки було некорисно для коней — їх рідко підковували, бо й залізо грошей коштує, і більшість тварин не такі вже сильні, зайва вага має значення, отож підковували, головним чином, бойових коней важкої кавалерії. Тому голими копитами по кризі — некорисно. Але ґрунтовим шляхом ще гірше.
— Щось не те, боярине, — порушив мовчанку непримітний і мовчазний чоловік, який назвався Павлом, хоча це, вочевидь, несправжнє було його ім'я.
Від переднього дозору мчав вершник.
— Боярине, там дивне.
Вони під'їхали. Через прозору кригу виднілися тіла двох людей. Тіла, об'їдені рибами... Одне зачепилося за корча, а друге — за перше.
— Рубайте кригу, — дивним, якимось страшним голосом наказав шпег Павло.
Погляди охоронців схрестилися на боярині. Той кивнув. Найпевніше, Павло знає, що робить. А навіть якщо ні, то все ж душі хрещені, поховати треба.
За кілька «отченашів» тіла витягли з води.
Шпег підійшов до одного — обличчя немає — і зірвав із правої ноги чобіт. На правій нозі бракувало великого пальця.
— Андрій, син Олекси Рудого, слуга ординський. Упокій, Господи, душу новопреставленого раба Твого. І другого, ім'я ж його Ти весі[96].
Далі пояснювати потреби не було. Слуга ординський міг опинитися тут і тепер лише в складі посольства до Кулпи.
Хто вбив їх? Сам Кулпа, проголошуючи таким чином війну Любартові?[97] Чи все ж хтось інший, аби до Кулпи вони не добралися?
— Отче! — звернувся боярин до попа Тита. — Поховайте рабів Божих та вірних слуг князя нашого — а потім висповідайте нас усіх.
* * *Кулпа розмістився в одному з численних міст, яким залишалося існувати сорок три роки, — чого ніхто, певна річ, не міг знати. Але 1395-го у Північне Причорномор'я вдереться Тимур-Ленг, який зітре ці міста з лиця землі. І тим самим покладе край тенденції перетворення улусу Джучі на осілу державу.
Нічого цього не міг знати боярин, однак із першого погляду було видно — в місті та навколо нього більше війська, ніж звичайно буває безпосередньо при особі темника.
Набагато більше.
Як і всі ординські міста, це не було прикрито навіть дерев'яним острогом, не те, що муром. Місто мало підкорятися тому, хто володіє степом. А ханові (чи темникові) з роду Чингіза ідея відсидітися за мурами навіть випадково не могла прийти в голову.
— Утретє я тут і втретє дивуюся — як схоже на Бухару.
Офанасій мало не запитав: «А ти там був?» — проте вчасно схаменувся — раз каже, то був.
Місто і справді було повністю східним — із будинками, які визнав би своїми не лише хаджі-тарханеці, а й самаркандці з бухарцями, із мечетями, навіть один мавзолей якогось шейха відбудовано...
Хата, до якої провели посла, була тепла, піч-лежанка[98] в ній зручна. Але в голові колотилася лише одна думка: куди поведуть? До Кулпи чи до ополонки? Чи спочатку вислухають, а потім утоплять?
Прийшли ввечері.
«Залишуся живий — схожу на прощу в Київ».
Підійшов до батюшки під благословення.
— Я молитимуся! — крикнув отець Тит.
Мабуть, його молитви до когось-таки дійшли, бо боярина повели у велику юрту...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Облога Белза», після закриття браузера.