Читати книгу - "Казки Сельви"

здавна славилися величезною кількістю змій, уряд країни вирішив організувати тут Інститут сироватки крові, в якому мали виготовляти сироватку проти зміїної отрути. Визначальну роль тут відігравала численність змій у цих краях, оскільки, як відомо, саме нестача плазунів, з яких можна видобувати отруту, є найбільшою перешкодою для масового виробництва сироватки.

Роботу нового закладу можна було розпочинати практично негайно, бо вчені мали в своєму розпорядженні двох майже повністю імунізованих тварин — коня та мула. Вдалося створити лабораторію та серпентарій, який невдовзі повинен був збагатитися вражаючою кількістю екземплярів, хоча співробітники привезли з собою кілька змій, що вже прислужилися для імунізації згаданих тварин. А проте на останньому етапі імунізації для одного коня необхідно мати шість грамів отрути (кількість, здатна вбити двісті п’ятдесят коней), тож само собою зрозуміло, що Інститутові потрібна була сила-силенна змій.

Непрості перші дні облаштування закладу в самісіньких хащах змушували його керівництво засиджуватися до півночі за обговоренням планів роботи лабораторії та інших підрозділів.

— А як сьогодні коні? — поцікавився чоловік у темних окулярах, вочевидь директор Інституту.

— Зовсім ослабли, — озвався інший. — Якщо ближчими днями не вдасться поповнити колекцію...

Завмерши на бантині, Водяна Кобра вслухалася й вдивлялася в співрозмовників, і поступово опановувала себе.

«Здається, мої отруйні родички добре перепудилися, — міркувала вона. — Цих людей не варто боятися...»

Посунувшись уперед та виткнувши ніс з-за краю бантини, Водяна Кобра втупилася в присутніх.

Відомо однак, що біда біду водить.

— Сьогодні у нас кепський день, — проказав котрийсь із чоловіків. — Розбито п’ять дослідних ампул...

Водяна Кобра дедалі більше проймалася співчуттям до цих людей.

— Бідолашні! — прошипіла вона. — Розбито п’ять ампул...

Вона вже хотіла була залишити свою схованку та обстежити цей безневинний Будинок, коли зненацька почула:

— Зате змії почуваються чудово... Здається, тутешній клімат їм до вподоби...

— Що? — стрепенулася Мисливиця, швидко ворушачи язиком. — Що там верзе цей голомозий у білому вбранні?

А чоловік вів далі:

— Авжеж, для них тут ідеальне місце... А вони нам зараз дуже потрібні, нам та коням.

— На щастя, в цих краях ми зможемо вполювати безліч змій. Поза сумнівом, тут для них справжнісінький рай.

— Гм-гм-гм, — пробурмотіла Водяна Кобра, згорнувшись клубком, наскільки це було можливо, на своїй бантині. — Справа повертає на інше... Варто залишитися в товаристві цих добродіїв... Від них можна дізнатися чимало цікавого.

Вона й справді почула стільки цікавого, що коли за півгодини надумала повзти геть, то через надмір інформації втратила обережність і зробила невдалий рух: третина її тіла завалилася та вдарилася об дощану стіну. А що Водяна Кобра впала головою вперед, то одразу спрямувала її в бік столу й хижо висолопила язика.

Водяна Кобра досягає трьох метрів завдовжки й відзначається неабиякою сміливістю; це, безперечно, найвідважніша з-поміж південно-американських змій. Вона завжди чинить опір людині, набагато дужчій за неї. Власна хоробрість навіює їй думку, що всі її бояться, тож наша Водяна Кобра трохи знітилася, коли люди, знаючи, про кого йдеться, спокійно розсміялися.

— Це Водяна Кобра... Тим краще, завдяки їй ми позбу­демося щурів.

— Щурів? — прошипіла Мисливиця. А що вона й далі визивно дивилася на присутніх, один із них підвівся.

— Вона хоч і корисна, та все одно хижачка.. Хоч би не наразитися на неї вночі, коли ця тварюка полюватиме на щурів, зачаївшись у моєму власному ліжку.

Він ухопив якусь палицю й щосили пожбурив нею у Водяну Кобру. Палиця просвистіла над самісінькою головою непроханої гості та гучно вдарилася об стіну.

Битви бувають різними. Поза лісом, віч-на-віч із чотирма чоловіками Водяна Кобра почувалася ні в сих ні в тих. Вона кинулася навтьоки з тією рвійністю, що разом із хоробрістю складає дві найбільші чесноти її поріддя.

Переслідувана гавкотом собаки, котрий ще довго гнав­ся за нею — що пролило нове світло на наміри цих лю­дей — Водяна Кобра дісталася нарешті печери. Смертельно втомлена, вона переповзла через Списоголову Змію та Кайсану на прізвисько Спесивиця й згорнулася клубком, важко відсапуючись.

6.

— Нарешті! — вигукнули всі, оточивши розвідницю. — А ми вже були вирішили, що ти залишилася зі своїми при­ятелями — Людьми...

— Хм! — пробурмотіла Водяна Кобра.

— Ну, що там нового? — поцікавилася Каскавела.

— Слід чекати нападу людей чи можна не зважати на них?

— Мабуть, це було б найкраще... І переплисти на той бік річки, — озвалася Водяна Кобра.

— Що?.. Тобто як це?..— загомоніли всі. — Ти, либонь, збожеволіла?