Читати книгу - "Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка"

Вітер розігнав хмари навколо місяця. У місячному сяйві сотні відьом розлітались навколо, обертаючись дивовижами — це була пора відьомського шабашу. На бердичівських баштах можна було побачити процесію — паломники з ліхтарями йшли у бік монастиря. А вітер, тим часом, розносив колючий сніг навколо, наче пісок.

Аж раптом, я почув кінський тупіт зовсім близько, як колись чув його, прикладаючи вухо до землі. Він досяг гірської стежини, котру вітер розчистив від снігу. Поки неприятель продирався крізь глибокий сніг, тупоту не було так чутно. Це були драгуни князя Вишневецького!

Атаку назначили на цю ніч, знаючи, що п'яні гайдамаки валяються по шатрах.

Я не чекав їх. У темряві всі кішки сірі. І якщо отримаю від якогось драгуна по кумполу, то вже буде запізно пояснювати, хто я такий! Я миттєво вискочив зі свого шатра, накинув плаща та щосили побіг у бік Бердичівського монастиря. Коли я зупинився перевести подих та обернувся у бік табору, то знову помітив відьомський табун, однак тепер вже на землі. Серед цього диявольського божевілля по білому снігу тікали гнані воїнами святого Георгія людські чорні маси. Нічний напад відбувся без жодного пострілу. Що сталося з гайдамаками — мені невідомо. Я знову почав бігти, аж доки дістався берега рову. Стоячи перед воротами, я кричав доти, доки за мною не опустили підвісного моста.

Опівнічна служба якраз дійшла кінця. Ченці з ліхтарями на довгих палицях, очоливши хресний хід, співали величальні псалми, їм підспівували городяни і всі нещасні, убогі, каліки, що прийшли до монастиря.

Як тільки я постав перед ними з криком: «Князь Вишневецький б'є гайдамак!» — уся процесія розбіглася. Припинились усі молитви та псалми, коли натовп заревів «ad arma!»[19]. Всі почали бігти за зброєю, навіть кульгаві, і ті, скачучи на одній нозі, розмахували костурами. В світлі палаючих гайдамацьких шатер тепер вже з башт можна було розгледіти, як розбігаються в різні боки гайдамаки перед воїнами-визволителями. Тепер вже і городянам вистачало хоробрості і, хапаючи до рук все, що попало, усі кинулись на поле битви. Білі монахи йшли попереду натовпу з розп'яттями в руках, а кульгаві тяглися позаду з костурами. Цієї ночі вони розгромили гайдамацьке військо, і навіть тим, кому драгуни вже відтяли голови, повідтинали ноги.

Чи врятувався Ведмідь у цій різанині — цього я не знаю. Знаю тільки, що я врятувався, і все це завдяки Господу.

Так закінчився мій шлях розбійника.

Тут обвинувачений витримав паузу, аби дати перепочити як собі, так і суддям.

(— Cogito[20], — сказав великий князь, — що reus a causa[21] реабілітувався. Скільки згрішив, стільки і спокутував. І не варто земним суддям засуджувати там, де небесний суддя простив.

— О, ваша високосте, якщо ви дозволите йому так виправдати всі свої двадцять два злочини, то нам доведеться причислити його до лику святих, — сказав солтис.

— Nihilominus[22], цей злочин прошу перекреслити!)

Наступного дня обвинувачений продовжив свої зізнання.

Після такого чудесного порятунку, мене настільки охопила благодать, що я вирішив ввірити себе римо-католицькій церкві. Дуже вплинули на мене урочисті обряди, благоговіння та милосердя святих отців. Але що найбільше заполонило моє серце, так це сповідь. Як добре знайти людину, котрій ти можеш розповісти таємниці, які відомі тільки тобі одному, які мучать тебе уві сні, котрі не виходять у тебе з голови, котрі ходять, прокидаються, обідають з тобою, поки ти про них комусь не розповіш. А після цього отримати прощення! Забрати боргову розписку, що вже була в руках диявола. Мені мало було одного дня — я міг сповідатись і цілий тиждень доброму отцю Агапіту.

Останнього разу на сповіді я говорив про те, що мені вже набридло святенне життя в монастирі та догляд за каліками. Що я хотів би продовжити свої дні — хоч вже і не злочинні — у світі, якось веселіше. Я попросив його відрекомендувати мене якомусь польському вельможі, десь у контору, де мало роботи і багато веселощів. Таких вельмож є немало, і їм потрібні такі люди, як я.

— Йой, сину мій, — сказав святий отець, — ніяк не можу порекомендувати тебе комусь із них. Було б недостатньо просто запевнити, що ти є добрим нашим братом, треба було б довести, що ти і до нас жив чесним та достойним життям. Мені ж відомо якраз протилежне. А брехливі свідчення мені давати заборонено. Але я тобі допоможу. Я віддам тобі твій костур, який досі повний золота. Візьми, пошкандибай з ним до Львова у вбранні жебрака і знайди в єврейському кварталі майстра Малаха. Це не складно, тільки попитай про нього. То погань рідкісна. Давно заслужив бути спаленим на вогнищі, і буде, як тільки свята інквізиція до нього добереться. Він той, хто тобі потрібен. Розкажи,