Читати книгу - "Мистецтво кохання"

Далі — мов з Пафосу мирт, аметист пурпуровий, білява 182     Ружа й крило журавля, що із фракійських полів. 183 Тут — жолуді, Амарілло, твої, тут мигдалі і навіть 184     Віск свій відтінок блідий шатам жіночим дає. 185 Скільки народжує квітів земля, а лоза виноградна — 186     Пагонів, хай лиш зима перед теплінню втече, — 187 Стільки (чи й більше) у нас барвників — вибирай, але вміло: 188     Звісно, не кожній з дівчат кожна з тих барв до лиця. 189 Темне — хай біла, мов сніг (пригадай Брісеїду) вдягає — 190     Саме в такому вбранні бранкою стала вона. 191 Біле — смаглява: в такому сподобалась ти, Кіфеїдо, — 192     В білому ти на Серіф, острів, ступила колись. 193 Далі. Чи варто про те, щоб у тебе з-під пахв не йшов запах, 194     Щоб у жорстких волосках ноги твої не були? — 195 Я ж не повчаю дівчат ні з гірського Кавказу, ні інших — 196     Що із Каїка-ріки, в краї місійському, п'ють. 197 Зайве казать, щоб зубів пильнували ви, бо почорніють, 198     Щоб, зачерпнувши води, вранці вмивали лице. 199 Вмієте щічки вибілювать крейдою, надто блідим же 200     Вмієте ви, навпаки, гарних рум'янців додать. 201 Вмієте хистом тонким із бровою брову поєднати, 202     Й мушкою барві лиця дати відтінок м'який. 203 Вугликом очі не соромно вам підвести чи шафраном, 204     Що на твоїх берегах, Кідне прозорий, росте. 205 Є в мене, хоч і мала, та значної вагомості книжка, 206     Де для плекання краси засобів низку даю. 207 Звідси шукайте підмоги собі й для прив'ялої вроди: 208     В дії мистецтва мого не розчаруєтесь ви. 209 Лиш за столом, де тих скриньочок стос, не стрічайте коханця: 210     Що помагає красі, те непомітним робіть. 211 Хто без огиди б дививсь, як лицем під своєю ж вагою 212     Гуща до теплих грудей звільна сповзає-пливе? 213 Нащо й та мазь вам, дарма що Афіни її постачають, — 214     Піт, що овеча брудна вовна просякнула ним? 215 Мозком оленячим теж не намащуйтесь, поки є свідок, 216     Дбайте й про зуби свої, поки ще гостя нема. 217 Все це сприяє красі, хоч для ока — бридке: не одне щось, 218     Поки в роботі — гидке, зроблене — зір веселить. 219 Подиву гідні в наш час Мірона невтомного твори — 220     Це лише брили колись, грубий, безликий тягар. 221 Золото спершу кують, аби перстень тонкий з нього вийшов, 222     Одяг, що носите ви, з вовни брудної постав. 223 Камінь шорсткий був, а нині — Венера викручує-сушить 224     (Ось на що здатний різець!) мокре волосся своє. 225 Так от і ти чепурись (коханець хай думає: "Спить ще"), 226     Врешті, такою з'явись, мовби з картинки зійшла! 227 Нащо б то знати мені, що за блиск на твоєму обличчі? 228     Спальню свою — на замок: ще ж не закінчено твір! 229 Є такі речі, що чоловікам і не личило б знати, 230     Не приховали б ви їх — нас уражали б вони. 231 От у театрі оздоби вилискують — постаті різні, 232     А позолота на них — тонша, ніж той пелюсток. 233 Не дозволяють і глянуть на них, поки ще не готові — 234     Й ви без сторонніх очей вроду плекайте свою. 235 Будь-коли можна, проте, розчесати хвилясте волосся — 236     Хай собі без перешкод в'ється по плечах воно. 237 Найголовніше — хмурною не будь, не зганяй на волоссі 238     Злості своєї, коли, трапиться, ляже не так. 239 Служки не скривджуй, адже не одна і подряпає, бідну, 240     Й голкою руку штрикне, поки та чеше її. 241 Тож (проклинаючи!) зачіску робить велительці злісній: 242     Сльози й краплинками кров — рясно на зачісці тій. 243 Обмаль волосся — став сторожа вдома, й лиш там, де шанують 244     Добру Богиню, наводь лад на своїй голові. 245 Я загостив якось до однієї, і штучне волосся 246     Хутко наділа вона, — задом, проте, наперед. 247 Хай ворогам щось подібне трапляється, хай на парф'янок, 248     А не на римських жінок сором спадає такий! 249 Що то за бик, коли рогів нема? Що за луг — без травиці? 250     Гай — без листків, голова — та без волосся на ній? 251 Втім, не Семелу, не Леду повчаю, не ту, що з Сідону 252     Ген через моря глибінь начебто бик її віз, 253 І не Єлену, що прагне її Менелай одібрати 254     Від крадія-пастуха (кожен з них знав, що робив!)