Читати книгу - "Мистецтво кохання"

була рівна Венері самій. 107 Скажеш: давніше не так, як тепер, чепурились дівчата — 108     Й чоловіки — відповім — не чепурились тоді. 109 Що Андромаха колись груботкану сорочку носила — 110     Дива нема: її муж — грубим воякою був. 111 Як прибиралася б ти для Аянта, який прикривався 112     Шкурами з семи биків — вежоподібним щитом? 113 Рим, неотеса колись і простак, — нині золотом сяє: 114     Ставши над світом усім, світу багатства посів. 115 На Капітолій поглянь, на нинішній і — на колишній: 116     Заприсягнешся, що тут править Юпітер новий. 117 Нині сенат — це споруда, високого збору достойна, 118     Ну, а за Тація[7] — хмиз правив за крівлю низьку. 119 Де височать і для Феба й вождів наших пишні будівлі, 120     Чи не паслись в давнину звиклі до плуга воли? 121 Інші хай хвалять той вік! Щодо мене — себе я вітаю 122     З нинішнім: любий мені нинішній спосіб життя! 123 І не тому, що податливе золото з надр добувають, 124     Що кораблями везуть пурпур із дальніх країв, 125 Що навіть гори принижують кайлом, лупаючи мармур, 126     Що від навалених брил синь відступає морська — 127 Ні! Лиш тому, що ми тонші тепер, що предкам, нарешті, 128     Грубість лишили сільську, той невідчепний реп'ях! 129 Тож не обтяжуйте вушок своїх тягарем самоцвітів, 130     Що з зеленавих глибин смаглий індієць дістав, 131 Не виступайте у шатах важких, що золотом ткані: 132     Всі ці принади-пастки часто відстрашують нас. 133 Тонкощі ваблять зате. Не лишайте безладним волосся: 134     Буть йому гарним чи ні — це вже залежить од рук. 135 Зачісок безліч бува. Щоб із них відповідну обрати — 136     Дзеркальце вам, жіночки, першу пораду подасть. 137 Та, що з довгастим лицем, посередині проділ хай робить, 138     Як Лаодамія; їй — гладко чесатись велю. 139 А кругловида — пучком хай на маківці згорне волосся, 140     Щоб, коли врода така, вуха відкриті були. 141 Іншій — хай по раменах воно, як у Феба, спливає, 142     Бога, коли він до рук ліру співучу бере. 143 Декотрі хай його в'яжуть вузлом, як Діана це робить — 144     Та, що по горах-лісах звірів лякливих жене. 145 Цій до лиця, коли вільно по плечах спадає волосся, 146     Тій — треба туго сплести, мовби приборкать його; 147 Ще котрась хай гребінцем черепашим додасть йому блиску, 148     Врешті, в котрої витке — хай собі в'ється воно. 149 Та чи вестимеш ти лік жолудям на розлогому дубі, 150     Бджолам — на Гиблі-горі, а звірині — серед Альп? 151 Так неспромога й мені всі ті зачіски тут описати: 152     З кожним-бо днем постає щось небувале, нове. 153 Часом недбалість удавана вабить: ця зачіска, скажеш, — 154     Ще від учора, вона ж — тільки-но з-під гребінця! 155 Хай випадковим здається мистецтво. В захопленім місті 156     Вгледів Іолу Алкід: "Ось кого, — мовив, — люблю!" 157 Так і тебе взяв, на Кріті покинута діво, на повіз 158     Вакх, а сатири — "Евой!" — дружньо гукали. — "Евой!" 159 О, як турботливо мати-природа красі вашій годить! 160     Скільки-то способів є ваду затерти якусь! 161 Гірше доводиться нам: як Борей восени обриває 162     Листя з дерев, так літа — кучері нам з голови. 163 Жінка свою сивину зафарбовує зіллям германським: 164     Барві підробній, новій заздрити справжня б могла. 165 Жінка — мов пава пливе, на маківці — стогом волосся 166     (Куплене!): гроші й чуже владне зробити твоїм. 167 Та й купувати не сором тепер на виду всього люду — 168     Там, де Муз дев'яти і Геркулеса є храм. 169 Що про одіння скажу? Не варто й тут дивувати 170     Пурпуром з Тіру, ані взористим золотом шат. 171 Що то за шал — цілий статок носить на собі, якщо стільки 172     Значно дешевших довкіл бачимо радісних барв? 173 Ось — наче неба блакить, що без хмар, коли вітер із півдня 174     Теплим крилом затяжних не наганяє дощів; 175 Ось — до тієї подібна, що Фрікса і Геллу зуміла 176     Від навісної Іно порятувати колись; 177 Ось — що наслідує хвилю, та й назва у неї від хвилі: 178     Вірю, німфи морів — саме в такому вбранні; 179 Ось — мов шафран: у накидці такій запрягає богиня, 180     Вся в мерехтливій росі, коней, що світло несуть. 181