Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"

— Тату, що це? Вальдшнеп? — несамовито біжить Воля до батька. А в того в руках тріпоче якась тепла купа пухкого пір’я.

«Далекий рідний спомин, далекий ти, мій Волю! — думає Базилевич. — Ти навіть не тямив гаразд, що перед тобою було вбивство, була смерть!..»

За стіною в сусідній кімнаті завищав чийсь пронизливий жіночий голос. Базилевич прислухався й дуже здивувався: кричала Ганна Карлівна. Він ніколи не міг подумати, що ця нерухомо-спокійна, сонно-лінива жінка здатна так кричати й хвилюватись. А вона хвилювалась. З її горла вилітали якісь дивні високі звуки, схожі на свист чи скавучання Мухомора. І ось у відповідь піднеслася бубном глуха важка лайка ченця. Голоси зміцніли, можна вже було почути окремі слова.

— Лодар! П’яниця! — лящала жінка. — Зізі? Я тобі покажу Зізі! Розпутнику!

Чернець не виправдувався, не умовляв. Він злісно бухав слово по слову і, мабуть, швидко ходив, хвилюючись по кімнаті.

— Сама розпутниця! Не хочу тебе знати! Не твоє діло!

І знову Ганна Карлівна:

— Стара собако! Бугаю! Голодранцю! Не смій мені!..

До сварки прилучив своїй голос Мухомор і голосно, пронизливо завив на ввесь дім.

— Що в них таке? — прислухається Базилевич. — Оце опудало, ця стара полковничиха, ще здатна на ревнощі? І до кого? Невже цьому правда?

Він згадав ті погляди, які часто кидає чернець на Зізі, і йому здалося, що він усе зрозумів.

Через деякий час чернець грюкнув дверима, і все стихло. Зізі й досі не було. «Де вона може бути?» — думає Базилевич, і враз схвилювався тихим внутрішнім хвилюванням. Він почув кроки і знайомий коханий голос. Це прийшла Зізі.

Буйно, завихрено, як і завжди, влетіла вона до своєї кімнати й побачила Базилевича. Враз зупинилась, якось зігнулась і кішечкою підійшла до нього.

— Тихесенький, Волінько! Не сердься… Я зараз не сама. Розумієш?.. — Гладила його волосся й притискувала до себе голову.

Він тихо, ніби вражений якоюсь страшною звісткою, всім тілом повернувся до неї.

— Що ти сказала… Зізі?

— Тихесенький, не сердься, я ж прошу тебе. Ну?.. Вийди до другої кімнати. Ненадовго, чуєш, милий?

До Зізі й раніше при ньому ходили «гості», і тоді він слухняно виходив до другої кімнати й чекав там віч-на-віч із Ганною Карлівною, яка розповідала йому про геройство й хоробрість свого покійного чоловіка-полковника і кляла більшовиків.

Часто, так і не дочекавшись Зізі, він ішов додому. По дорозі зустрічав п'яного-преп'яного ченця, який зупиняв його й бурмотів лайку та молитви, і все це йому здавалось звичайним.

«Що ж, вона — проститутка, значить, і мусить заробляти собі, пускати до себе “гостей”», — міркував він.

Але сьогодні якесь нове почуття ніби шилом кольнуло його в серце. Зізі не сама. Вона з “гостем”. Отже йому треба вийти й дати місце.

— Тихесенький, любенький, — лащилась і просила Зізі.

Базилевич рвучко встав і раптом відчув, що все тіло його дрібно тремтить, ніби в пропасниці. Він зробив крок до дверей.

— Хто прийшов? — прохрипів він.

Зізі, наче злякавшись, відступила в куток, а тоді підскочила до нього й міцно оповила його шию голими руками.

— Що ти хочеш робити? Волінько? Не треба! Стривай!..

Але він легко й злісно скинув її руки й відчинив двері до першої кімнати.

Просто перед ним, злегка поплескуючи себе по колінах, сидів на канапці якийсь прилизаний не то телеграфіст, не то трамвайний кондуктор, вже не молодий, але з веселими закрученими вгору чорними вусиками. Він здивовано втупив очі в Базилевича й для чогось хотів підвестись.

— Вам чого тут треба? — підійшов той до нього й відчув, як прилила й застукала у скронях кров.

Телеграфіст поволі встав і мовчки блимав очима.

— А ви хто, дозвольте вас спитати? — нарешті промовив він.

Якийсь туман заслав Базилевичеві очі, у вухах задзвонило. Гаразд не розуміючи сам, що робить, майже напівсвідомо, він розмахнувся й ударив «гостя» кулаком в обличчя. Той дивно якось, як півень, боком відскочив назад, і в ту саму хвилину дужий випал трусонув шибки. Базилевич почув тільки, як щось гаряче плюнуло йому в обличчя й темно скрикнула за його спиною Зізі.

…Прийшов він до пам’яті в Зізіній кімнаті. Він