Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84"

— Товариші, обережно! Він маневрує. Повідомте обстановку, будь ласка.

Відповів Паттег:

— Об’єкт відхилився на вісім градусів. Маневри припинились.

Потім Володя повернувся до мене:

— Йдемо слідом?

— Ні-ні, — вихопилося в мене. — Тільки не зараз. Коли ми пройдемо точку максимального зближення?

— Через… двадцять хвилин. Що робитимемо?

— Будемо чекати.

Я дивився на вогник індикатора зовнішньої локації. Паттег простежив напрям мого погляду і, зрозумівши, запитав:

— Вийдемо з променю?

— Поки що корегувати курс не можна. Це — реакція самонавідної ракети. Зараз будь-який наш маневр для нього — сигнал небезпеки. Нас просто спалять, — я не втримався, — як ти спалив їхню ракету.

Паттег лагідно підтвердив:

— Спалив, ясна річ. Не люблю, розумієш, коли мене розпорошують на атоми.

— Слушно. А тепер приготуйся: тільки-но ввійдемо в мертву зону, треба загальмувати так, щоб стати наче вкопаний.

— Ти гадаєш…

— Це буде якраз за віссю маршового двигуна, і досить близько, а модуль маленький.

— Вважаєш, що автоматика нас випустить з поля зору? Та він крутитиметься як ошпарений, поки знову не зловить нас у промінь.

— Ризикнемо…

Одне з трьох: або ж автоматика нас справді загубить при неминучому (ми ж проходимо мертву точку) перемиканні локаторів з борту на борт і корабель ніяк не відреагує на це, або там розумні істоти, які зрозуміють наш маневр, або ж… Або ж запрацює маршовий двигун і ми зникнемо.

— Лишилося три хвилини, — повідомив Паттег і додав: — Приготуйся. Буде поштовх.

На такій відстані ми навіть не встигнемо дізнатися, що ввімкнувся маршовий двигун.

Модуль затремтів. Нестерпна вага навалилася раптово, втиснула в крісло, зупинилося дихання, захлинулося кров’ю серце… і — невагомість, як політ, як спалах всередині скреслого тіла.

Індикатор погас. Зовсім поряд чорніло велетенське кругле сопло.

— Поїхали, — попередив Паттег і ввімкнув двигун модуля. — Загубила нас автоматика. Загубила. А шукати не буде — системи стеження працюють у безперервному режимі.

Я пояснив Тхангові наші маневри в просторі, а він продублював повідомлення на кораблі ескадри.

Шість хвилин модуль повз до корабля практично на череві. За цей час ескадра вирішила, що нам слід пришвартовуватися десь біля пілону на кормі й спробувати проникнути всередину корабля.

Коли залишалися метри, Паттег пригальмував. Повільно, так повільно, як буває тільки в невагомості або вві сні, ми підійшли до обрізу дюзи. Ще мить — і спрацювало магнітне швартування. Модуль прилип до металу корми між плазмовим кермом і пілоном маневрового двигуна. Найбезпечніше місце, мабуть. Вихлоп двигунів сюди не сягне, а магнітне швартування витримає будь-яке перевантаження. Інша річ, що нам це може бути вже однаково…

— Пересвідчився? — запитав Паттег. — Земна техніка, їжаку ясно.

Справді, все це було надто знайоме. Схоже, дуже схоже, що Паттег має рацію.

— І що це нам дає?

— Автомати шукають нас у просторі, а не на обшивці, Можна спокійно походити, подивитися, пошукати вхід.

— Ти пропонуєш вийти з модуля?

— Так, — сказав Паттег і викликав “Вайгач”.

Добрячих півгодини витягували, встановлювали і настроювали інтраскоп. Прилад цей — з арсеналу планетологів. Взагалі товариш Тханг повинен був залишити його на Трансплутоні. Наступного разу буде йому за контрабанду. Але в даному разі інтраскоп став нам у пригоді: не зайве знати, що там, під корабельною бронею.

Шкутильгаючи в незручних черевиках-причепах, ми почвалали вперед.

Дорога неблизька… Крок за кроком, чаклуючи над інтраскопом, перемовляючись із Тхангом, ми пройшли перші сто метрів.

— Ти щось розумієш? — розгублено запитав Володя.

Справді, ми розраховували побачити характерне для автоматичної установки щільне агрегатування, потужні кріпильні конструкції, здатні витримати велетенські перевантаження, вузли телевимірів без місцевої індикації. А корабель виявився пілотованим, помилитися тут було неможливо.

Ходи сполучень, ліфти, комунікації, переговорні пристрої, пульти контролю за роботою системи двигуна — все це видно було в інтраскоп досить чітко.

Двигун такого самого типу, плазмово-баріонний, як на “Вайгачі”, як у принципі на всіх наших кораблях Великого Космосу.

А ми ж вважали аксіомою, що “Ангел” створювали саме як автомат-винищувач. Виходить, це не “Ангел”?

Пропорції, розташування, конфігурація найпростіших деталей, шкали вимірювальних приладів, важелі керування — все свідчило про земне походження.

А якщо все-таки зійшлися, всупереч імовірності, всі допуски? Якщо є гуманоїди, істоти, подібні до нас? Фізичний світ єдиний, однаковий і для нас і для них, отже, і шлях у космос, і засоби мають бути подібні. Є навіть такий спеціальний термін, що означає схожість різних видів тварин, які займають одну екологічну нішу…

— Стривай, Володю, ти ж бачиш: це не автомат. Це не “Ангел”. Це, можливо, взагалі не земний корабель. Якщо нас ввела в оману зовнішня схожість? А якщо це все ж таки чужі?

— То й що? — безбарвним голосом відповів Паттег.

— Треба тікати звідси. Не подобається мені все це. Нахабно ж порушуємо інструкцію про контакти.

— Звідки ти взяв, що це чужі? І взагалі: якби я тебе знав, то до патруля й близько не підпустив