Читати книгу - "Інґа"

Офіційно Данія лишалася нейтральною, але її близькість до Німеччини означала, що данці докладали величезних зусиль для уникнення конфлікту зі своїм могутнім сусідом. Вони дозволили німцям замінувати свої води задля захисту від британського підводного нападу, крім того, Данія надавала допомогу у піклуванні про військовополонених у Німеччині (і будь-де), щоб позбавити зубожілих бійців витрат і забезпечити їм гідне ставлення.

Можливо, побачені Інґою в Німеччині хаос і злидні наприкінці війни і після укладення гіркого миру принаймні частково пояснюють у подальшому її первісну позитивну оцінку нацистів, які хоча б ззовні дали країні порядок і достаток.

Упродовж чотирьох років після смерті Антона Інґа з матір’ю невтомно мандрувала Англією, Францією, Німеччиною, Італією і Швейцарією. Вони піднімалися в Альпи, каталися на віслюках на французькому півдні і насолоджувалися вечерями у різних дорогих готелях. Ольга тягнула маленьку доньку з одного музею чи замку до іншого, розповідаючи про місцеву історію та культуру.

Інґа вже говорила англійською і данською; тепер вона вчила німецьку та французьку. Але важливішими стали отримані нею знання, як добре почуватися в постійному русі, пристосовуючись до різних місць і культур, і жити із певною часткою хаосу. Ці безперервні мандрівки також, напевно, продемонстрували Інзі, що бажано колись мати постійний дім.

Інзі особливо сподобалося у Парижі, де вона потоваришувала із данською дівчиною, влучно названою Франс Еллеґаард, яка брала там уроки гри на фортепіано. Коли Інґа почула, як Франс грала на концерті (Еллеґаард продовжила навчання і згодом зробила видатну кар’єру піаністки), то дала собі слово, теж навчитися так грати[10]. Вона заздрила, що у маленької дівчинки двоє батьків, і що та після навчання поверталася до одного й того самого дому. Інґу виснажили ці подорожі. Тож 1921 року, якраз перед її восьмим днем народження, вони з Ольгою повернулися у Данію, де Інґа пішла до школи. Однак подорожі щоразу поновлювалися на літніх канікулах{182}.

Спершу Ольга та Інґа оселилися у маленькому містечку Фін, поруч із третім за величиною данським містом Оденсе, де мешкала родина Ольги. П’ять років Інґа ходила до школи для дівчат Елізабет Детлефсен. У тринадцять вони з матір’ю переїхали у Копенгаген, де Інґу зарахували до престижної данської жіночої школи пані Інґрід Єсперсен, в якій викладали такі незвичні предмети (принаймні, для дівчат), як обробка деревини. Вчителькою при цьому була жінка.

Схожа на Ольгу, Єсперсен належала до перших феміністок. Вона вірила, що жінки і чоловіки мають бути рівними в роботі, і її метою було випустити зі школи незалежних дівчат, що не потребували б чоловіків для професійного процвітання.

Хоча порядки тут вирізнялися не такою суворістю, як у монастирських школах, де вчилася Кетлін Кеннеді, та Єсперсен наполягала на дисципліні і важкій роботі. Хімія і фізика входили до навчального курсу і викладалися так само ретельно, як і в школах для хлопців. Улюбленим предметом Інґи, який викладала сама Єсперсен, стало письмо. Хоч Інґа і була хорошою ученицею, її однокласники казали, що рішення перевести її далі через один клас ухвалила Ольга, а не школа.

Завдяки своїм безперервним подорожам Інґа виглядала зрілішою за своїх однокласників, але перехід до вищого класу значно ускладнив для неї пошук друзів. «Вона була дивною птахою, — згадувала одна з її однокласниць. — Саме її мати складала за неї плани, принаймні, — так говорили»{183}.

Інґа пройшла весь курс навчання у Єсперсен, та пропустила випускні іспити, тож офіційно не отримала диплома. Згодом в Америці, коли її спитали про рівень освітньої підготовки, вона вирішила не згадувати школу Єсперсен, про яку, як їй здавалося, ніхто в США не чув, і вказала своєю альма-матер Уїмблдонську середню школу в Лондоні — ще один навчальний заклад для дівчат, в якому вона вчилася недовго. Хоча вважала, що це звучатиме престижніше для американських англофілів.

Позаяк усе в житті Інґи було в русі, не треба дивуватися рішенню Ольги офіційно змінити своє і доньчине прізвище. Вони подали всі потрібні документи, і 22 березня 1928 року їм дозволили змінити прізвище Антона — Петерсен, на Арвад.

Неясно, чому вони так зробили, особливо з огляду на те, що це розривало ще один зв’язок із любим померлим чоловіком Ольги. Інґа також ніколи не згадувала — погодилась вона чи ні з цією зміною. Зважаючи на її бажання бути близькою з Інґою, можливо, в цьому вона бачила спосіб більшого єднання з донькою, наче створювала їхню власну родину, відділену від нещасливого минулого. Ймовірно, це був найвиразніший символ того, що, обравши собі прізвище, вони стануть господинями своєї долі, творцями власних особистостей.

Можливо, їм також сподобалося значення прізвища. Арвад походить з івриту, а не з данської мови. Воно зустрічається в Біблії (Єзекіїля 27:8) і може означати або «у вигнанні», або «мандрівник», і останнє стало особливо влучним визначенням для кочівниць Інґи і Ольги. І, звісно, прізвище було коротким, добре звучало разом з ім’ям «Інґа», і не таким поширеним як Петерсен.