Читати книгу - "Коли курява спаде"

до замку туси. Більше ніж за десять днів після того він вийшов із своїм управителем пройтися по безмежному полю маків. У той час квітки, краса яких не давала людині всидіти на місці, почали змінюватись — їхні серединки повиростали в маленькі зелені коробочки. Його управитель, тримаючи в руках рушницю, спитав:

— Що ви збираєтесь робити в тій справі?

Староста, звичайно ж, розумів, про яку справу той питає, однак він і сам не знав, що в такому випадку робити, тож, указуючи на зелені коробочки маків, спитав:

— Їх і справді можна обміняти на срібло?

— Якщо туси сказав, що можна, значить, можна.

— Я думаю, що туси став трохи несповна розуму, — сказав староста. — Адже людина при повному розумі ніколи не посіє так багато рослин, які не можна їсти. Він збожеволів.

— А ти не хочеш щось із цим божевільним зробити? Наприклад, порішити його?

Говорячи це, управитель Дада підняв пістолет.

— Він чітко дав зрозуміти, що збирається відібрати в тебе дружину, і ти не хочеш перед ним кланятись та поступатись, тож як ти думаєш учинити?

— Ти що, підбиваєш мене на заколот? Ні, ні!

— Ну тоді тобі залишається тільки вмерти. Якби ти пішов на заколот, я б пішов за тобою. А якщо ні — тоді вибач. Туси наказав мені вбити тебе.

Дада не встиг нічого більше сказати, як його управитель Дордже Церінг вистрелив йому в груди. Староста хотів ще щось сказати й відкрив рот, однак з нього полилась тільки свіжа кров. Так він нічого й не сказав. Однак він не хотів падати, тож розкрив руки й схопив в оберемок маки, сподіваючись, що вони підтримають його тіло. Проте маки не могли витримати такої ваги й упали разом із ним.

Тоді Дордже Церінг побіг до замку туси, волаючи по дорозі:

— Дада хотів підняти заколот! Дада хотів підняти заколот!

А староста у той час лежав на мокрій землі в заростях маків. Він схопив повний рот землі, а потім витягнув ноги й помер. За спиною вбивці залунали постріли. Багато людей стріляли ззаду в Дордже Церінга, однак злочинець, який зненацька напав на власного господаря, нарешті забіг у замок. Люди, які бігли за ним навздогін, не наважились наблизитись туди, тож зупинилися віддалік. Із бійниць великої вежі поряд із нашим замком миттю висунулись багато дул. Туси піднявся на висоту й прокричав:

— Ваш староста збирався підняти заколот, однак віддана мені людина покінчила з ним. Ви теж хочете підняти бунт?

Натовп дуже швидко розбігся.

Вогняно-червоні квіти маків поступово облетіли, змиті дощами.

Коли восени сонечко знову визирнуло, колишні бутони вже перетворились на чорні ягоди. Коли припинились дощі, мій батько почав потайки зустрічатись у полі з Янгджомою, дружиною померлого старости. Дордже Церінг, який убив старосту поселення Дада, раз по раз почав казати туси, що йому час повертатися до поселення. Насправді це було постійне підштовхування туси виконати свої колишні обіцянки. Коли такі розмови стали занадто частими, туси сказав, засміявшись:

— А ти — сміливець! Ти думаєш, люди з поселення повірять, що Дада задумував учинити заколот? Цьому ніхто не повірить, адже люди знають рід Дада не одне-два покоління. Тож куди ти так поспішаєш повернутися? Хочеш, щоб ті люди вбили тебе?

Сказавши ці слова, що змусили Дордже Церінга отямитись, туси знову пішов на макове поле на зустріч із Янгджомою.

Коли батько почав таємно зустрічатись з іншою жінкою, мати почала виказувати ще більшу гордість.

З вікна замку було видно, як маки буяють у полі. Ці квіти, яких раніше ніколи не було на наших землях, були такими палкими, що запалювали божевілля в кістках людей. Можливо, саме під впливом їхньої таємничої сили туси Мерці безтямно закохався в ту Янгджому, красиву, але трохи дурнувату жінку. Вона ж, хоч і поховала щойно свого чоловіка, виявляла таке ж божевілля. Щодня відразу після сходу сонця ці чоловік і жінка вирушали із своїх кам'яних будинків і, зустрівшись, обіймалися та йшли на поле оскаженілих маків. Вітер розхитував запашну зелень, тож і маки вирували під небом, мов сама пристрасть. Про те, що батько шалено займається коханням із Янгджомою десь у глибині того поля, знали всі. Мати ж стояла біля вікна й дивилась на перекати зелених хвиль, що без упину вирували в полі. Руками вона прикривала груди — із таким виглядом, ніби не може витримати болю в серці. Нова мила батька ще й уміла грати на варгані. Тремтіння шовкових ниточок у бамбуковому колінці далеко розносилося за вітром. Дружина туси наказала вистрелити в те місце, звідки долинали звуки варгану. Однак хто ж би наважився стріляти туди, де перебував туси, в напрямку правителя? Тоді дружина туси зробила постріл сама. Проте куля не могла долетіти до такої далекої цілі й упала посеред шляху, мов пташиний кавалочок з неба.

Її гнів висушив усі часникові пластинки, щойно наклеєні на скроні, й вони одна за одною впали на землю. Іншим способом припинити головний біль було нюхати індійський тютюн. Мати нюхала цей жовтий