Читати книгу - "Відлуння любові: чоловіки"

Це був той будинок біля колії. Я одразу впізнала його. Ні, не так. Я інтуїтивно відчула, що це був саме той будинок біля колії, який я стільки разів поривалася знайти, але завжди обставини брали гору.

Тепер я розуміла, що від долі не втечеш. Моє серце затріпотіло, мов у пташини, яку загнали в клітку. Потім мені здалося, що воно взагалі зупинилося.

Мій хлопець, якого я би мала називати моїм чоловіком, але ще не могла цього зробити, помітив, в якому стані я знаходжусь. Він подумав, що мені погано. Я намагалася вдавати, що зі мною нічого не відбувається, але це в мене виходило досить погано. Я то червоніла, то блідла, і ніяк не могла взяти себе в руки.

Але все минуло в одну мить, коли на порозі з’явився той, про кого я мріяла в своїх еротичних фантазіях. Дивний спокій огорнув мої тіло й душу. Це не була байдужість, а якийсь інший стан, визначення якому я не могла дати.

Я відразу зрозумів, що це вона — неземна жінка з космічним запахом, розкішними грудьми і стрункими ногами. Ні, тепер вона була іншою, цілком земною, але з тисяч облич я би впізнав саме її.

Вона підстриглась, пофарбувала волосся, космічний запах був замінений густим ароматом парфумів, на груди я не смів дивитись, а стрункість ніг сховали брюки. Я розумів, що це жінка моєї мрії, яку я тоді бачив, але приземлення з небес було таким різким, що в грудях із подвоєною енергією закалатало серце.

Я би не сказав, що це було розчарування, адже розумів, що стан закоханості здатний із простої жінки зробити богиню. Тепер мені належало подолати зворотній шлях — від богині до простої жінки, яка нічим не відрізняється від тисяч інших. Я розумів, наразі на інтуїтивному рівні, що це може бути болючий шлях, саме шлях розчарувань, і ще не був готовий, аби розпочати його.

До тями мене привів син. Він щось говорив, але його слів я не чув, знайомив зі своєю дівчиною чи дружиною, я не розібрав, казав, що це його донечка чи моя внучка.

Цей чоловік, який жив у будинку біля колії, викликав у мене збентеження. Він був звичайним, і за інших обставин я би не звернула на нього жодної уваги. Це не був мій тип чоловіка, на якого я би могла кинути оком. До того ж він був старий. Звісно, не дряхлий дідок, але принаймні вдвічі старший за мене. З такими мені ще жодного разу не доводилося кохатись.

Якщо сказати, що я була розчарована, — значить, нічого не сказати. В одну мить я збайдужіла до нього, і моя байдужість — я відчувала це, — автоматично переходила на мого хлопця, якого я ніяк не наважувалася назвати своїм чоловіком, бо він формально ним ще не був.

Я намагалася тримати себе в руках, але відчувала, як усередині мене зароджується злість. Це ж треба бути такою дурепою, щоби покохати того, хто не вартував твоєї уваги. Це, мабуть, було якесь неземне кохання, бо в житті годі було таке уявити. Найбільше я боялася, щоби про це не дізналася моя колишня подруга, яка стала коханкою мого чоловіка.

Найбільше мене дивувало те, як ця жінка і мій син не помічають очевидних речей. Мені стало зле, коли я побачив дівчинку, яка за іронією долі мала стати моєю внучкою. Вона до болю була подібна на мене. Здається, я густо почервонів, ніби здійснив не знати який гріх і був батьком цієї дівчинки-внучки.

Звісно, цього не могло бути, бо цього й не було, адже я не мав жодних зв’язків, не те що інтимних, з цією жінкою. Це був злий жарт природи, аби донька жінки, яка ще донедавна була моїм ідеалом, стала моєю копією. Я тільки дивувався, чому саме зі мною вирішили провести цей жорстокий експеримент. Поки я думав про це, син несподівано сказав:

— О, тату, дивись, ти справжній дідусь. Наша донька, мов дві краплі води, схожа на тебе.

Сказано це було жартома, але я помітив, що жінці не сподобалось, як мій син назвав її доньку своєю. Можливо, мені це лише здалось, але неприємний осад залишився.

Звичайно, це мені не подобалось. За інших обставин я повз вуха пропускала оте «наша донечка» з вуст мого хлопця, якого так ще й не наважилася назвати своїм чоловіком. Але коли він нині ляпнув, що моя крихітка подібна на цього вайлуватого чоловіка (я його так назвала? справді?), то тут уже було не до жартів. Я ж прекрасно знала, що моя донечка подібна на мого вже тепер колишнього чоловіка, хоча ми з ним ще офіційно не розлучились, але це було лише питанням часу.

Всю ніч, звісно, я не могла заснути від гуркотіння поїздів. Здавалося, що будинок ось-ось завалиться. А ще немилосердно під боком хропів мій хлопець, якому я відмовила у сексуальних домаганнях. На диво, донечка спала міцно.

Я відчувала, що за стінкою не спить цей вайлуватий чоловік. Мені раптом захотілося скинути із себе все і завалитися до нього в постіль. Але це вже було занадто зухвало, і я ледве стрималась, аби цього не зробити.

Звісно, я задрімав лише над ранок. Найперше мене здивувала схожість зі мною чи то моєї внучки, чи то доньки і навіть не доньки мого сина. Але найбільше мене гнітило інше.

Жінка, яка мала стати моїм останнім коханням, виявилася такою далекою від ідеалу, що мені аж самому ставало страшно. Я гнав подалі всі думки про неї, але з цього, звичайно, нічого не виходило. Чим більше я переконував