Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

Після Корсунь-Шевченківської операції я, як член Військової ради фронту, побував у Шполі, щоб з’ясувати потреби цього району. Тодішній перший секретар райкому партії М. Д. Бубновський розповів мені, в якому скрутному становищі знаходяться колгоспи: ось-ось треба сіяти, а не вистачає ні зерна, ні інвентаря, ні тягла. Ми передали їм кілька тисяч центнерів ячменю, вантажні автомашини і трактори з трофейного фонду.

З яким же запалом і завзяттям ставали люди до праці. Клуночки з насінням носили, мов дитину. Багато часу відтоді минуло, багато справ зроблено.

Весняне бездоріжжя досягло крайніх меж. Але даремно фашистське командування розраховувало, що це скує нашу активність. Збагачені досвідом Корсунь-Шевченківської операції, війська фронту 5 березня завдають нового удару по ворогу — на захід від Звенигородки. До 10 березня були визволені Умань, Христинівка, Тальне, Буки та багато інших населених пунктів. Станція Поташ була захоплена так несподівано для ворога, що нам дістались ешелони з новими танками для цілої бригади. Солдати й офіцери противника в одній білизні вистрибували з вагонів.

Для розвитку успіху потрібно було негайно відновити залізничну лінію Поташ-Вапнярка. Ворог повністю вивів її з ладу, підірвав рейки і шпали, пошкодив насип. Армійські спеціалісти і прибулі з ними залізничники вважали, що з крайнім напруженням сил рух по ній можливо буде розпочати тільки через кілька днів. Але ці строки нас не влаштовували. Військова рада фронту вирішила: треба знову звернутися по допомогу до населення. Зв’язуємося з Уманню, Христинівкою, рядом сіл.

Особливо запам’ятався мені багатолюдний мітинг у Христинівці. Майже чотири тисячі чоловіків одразу ж після нього відправилися на відбудовні роботи. На іншій ділянці працювало близько трьох тисяч дорослих і підлітків з вісімнадцяти ближніх сіл. У хід пішли шпали й рейки під’їзних коліс сусідніх цукрових заводів. За добу лінія була готова.

Командування фронту теж не залишилось у боргу. Дізнавшись від секретаря райкому партії Н. Ф. Зінченка та голови райвиконкому І. Й. Стафійчука про потреби району, Військова рада передала Христинівці пересувну електростанцію, понад 150 автомашин, відремонтованих польовими майстернями фронту, а також близько 5 тисяч тонн посівного зерна для колгоспів.

У такому органічному єднанні армія і народ йшли на історичні ратні та трудові звершення. 26 березня 1944 року війська 2 Українського фронту вийшли на державний кордон Батьківщини по річці Прут. Це було через два місяці після того, як почалась героїчна Корсунь-Шевченківська битва.

1968 рік.

Серед багатьох частин і з’єднань Червоної армії, які в період минулої війни вкрили свої знамена немеркнучою бойовою славою, почесне місце займає 78 стрілецький корпус. У складі 1 і 2 Українських фронтів він пройшов славний шлях. Досить сказати, що особовий склад корпусу дістав чотирнадцять подяк від Верховного Головнокомандуючого. Десять солдатів, сержантів і офіцерів корпусу удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу, сотні — нагороджені орденами. Командував корпусом генерал-майор Георгій Олександрович Латишев — досвідчений армійський командир, який пройшов радянську військову школу від солдата до генерала. Уже з перших боїв почала рости добра слава корпусу.

Воїнами корпусу за короткий час були визволені десятки населених пунктів, у тому числі міста Зіньків, Гадяч, Миргород, Хорол, Золотоноша та інші. У кінці року ми вийшли до Дніпра навпроти Черкас. Енергійно переслідуючи відступаючого ворога, 1239 полк під командуванням підполковника Жукова з ходу, на підручних засобах — човнах, наспіх збитих плотах, діжках, колодах — форсував Дніпро і невеликими силами захопив острови Затин, Великий, створивши плацдарм на правому березі ріки. Почалися запеклі бої на підступах до міста. 9 грудня майже дві третини його було визволено. У боях за Черкаси багато солдатів і офіцерів корпусу проявили себе як хоробрі й винахідливі воїни. Сержант Алексєєв дві доби сидів на горищі одного будинку, в якому перебували німці. За цей час він зумів передати своїм потрібні відомості. Група солдатів на чолі з лейтенантом Петровим, переодягнувшись у німецьку форму, знищила штаб батальйону і два станкових кулемети разом з обслугою. Радист рядовий Чугуєв п’ять діб працював з рацією в підвалі будинку, в якому розміщувався командир гітлерівської військової частини.

Після визволення Черкас на подвір’ї фашистської тюрми виявили понад 300 трупів розстріляних ні в чому не винних радянських людей. Серед них було немало жінок і дітей. У будинку № 238 на вулиці Шевченка знайдено 6 розстріляних дівчат-підлітків. У місто та його околиці з урочища Холодний Яр потоком рушили біженці. Їх були тисячі худих, голодних, обірваних. Побачивши радянських бійців, вони кидалися до них на шию, плакали і сміялися, цілуючи обвітрені обличчя солдатів та їх зброю.

Ці люди рятувалися в лісах від ворога, що відступав під натиском наших військ і знищував усе живе на своєму шляху. Там їх оберігали партизанські загони Дубового і Боровикова. 8 січня 1944 року ці загони вийшли в розташування з’єднань корпусу і привели з собою до 5 тисяч населення. Але в лісі ще залишалося 20-25 тисяч біженців. Наші воїни організували спеціальну операцію по їх виведенню.

20 січня 1944 року командуючий 52 армією генерал-лейтенант К.