Читати книгу - "Танці у напівтемряві кімнати"

Перед нами вечірнього міста панорама і я раптом згадую, що «A Day to Remember» та «Underoath» – одні з твоїх улюблених музичних гуртів. Що ж… без жартів готова засвідчити, що дей день дійсно вартий уваги43. У моїй скарбничці щасливих миттєвостей небагато подібних хвилин, спогадів мені вистачить на усе життя.

Ми з тобою слугуємо ілюстрацією історії, розказаної Гомером про мандри Одіссея з моменту відплиття і до порятунку німфою Каліпсо. Вона допомогла йому побудувати корабель і відпустила на свободу, аби море принесло їй того, кого вона зможе щиро полюбити. Головне – відпускати з чистим серцем, інакше можна себе загубити і не знайти.

Нам з тобою випала пригода – розбирати золотий перетин, яким ми так і не стали, на запчастини. Посміхнися мені як всміхаються морю і сонцю після дощу. Ти – це просто занадто довга осінь, кілька сотень непотрібних днів. Коли тебе я відпускала, це було схоже на той дивний стан, коли завершив читати якийсь захоплюючий роман. Ніби вітер раптово йде з вітрил. Книжка на тумбочці поруч з ліжком, але неможливо узятися за наступну річ, бо, аби приступити до чогось нового, треба гарненько осмислити старе. Тепер я знаю напевне – час лікує, мені тебе не бракує.

Навчилася, хоч і раніше не вміла, відпускати на волю тих, хто став синонімом болю. Моя душа більше не відмовляється від пунктуації, крапку поставлено. Впевненим почерком відмінниці її вивела я сама, написавши, що ти чудовий.

У найкращі часи стаються найгірші злочини. Кімнатами розліталися тріщини. Після дощу тут навряд чи виявиться занадто сухо, у чай зі стелі потрапляє вапно. Будинок став оповитим отруйним плющем, а не виноградом. Я і сама не рада була стати виноградом, з якого готують вино. Мене давило почуття провини, але, якщо істина у вині, то цього разу вона у ньому потонула. Моїм будинком заволоділи ганстери, зухвалі гострі козирки44. Закрили на горищі залишки моєї доброти, а самі влаштували бенкет. Вони вважають мене своєю, бути у клані – велика честь. Віддала їм ключі від свого королівства і з того часу у грі, в одній пастці, недобрі і хоробрі ми. Не сумнівалася, що у певний часу момент відкриють своєї могутності секрет, але до тих пір я вирішила підлаштовуватися під їх старомодний етикет.

Вони мене навчили, що охороняти своє серце і захищати гідність – речі, набагато важливіші, ніж спроби зрозуміти почуття і емоції людини, яка не витрачає більше трьох слів за раз. Найкраще, що можна зробити з подібними історіями – зіпсувати спогадами чисті аркуші нового, красивого записника, аби більше не згадувати Геростатів. Щоправда, в мене не вийшло їм до ладу пояснити, що трапляються і ті, хто у голові здіймає то галас, то тишу, постаючи у рядках римовано написаних, ніби вигадка, без якої важко дихати. Захотіти залишитися в пам'яті, але піти – для мене як розбити улюблену річ. Закреслені слова часто бувають правдивими, а я взагалі складаюся з протиріч. Викреслити когось зі свого життя – хіба не ідеальне вбивство? Вочевидь.

Кидатися у безодню, на їхню думку, – теж не найкраща ідея. Так, без сумніву кинулася, – тоді як спускатися можна було б обережно чи навіть зовсім не варто, бо мої слова як вірний знімок того, що відбувається у душі, ховали небезпеку у собі.

Говорили, що спілкування, спостереження і аналіз – три головні заповіді. Мовляв, даремно впускала до свого серця і будинку тих, кого вважала вартими довіри без особливих на те причин, щоб потім виставити за двері без пом'якшуючих обставин.

Розповідали, що раніше, коли не було кишень, карткові шулери ховали «запасні» карти до себе в рукава. Я ж не була шекспірівською героїнею, занадто щедрою на запевнення, бо чесно розписувала свої недоліки, у рукава ховаючи хіба що руки.

У той час, коли проблеми почали валитися з усіх боків, мені було не до того, аби подумати, чи будуть вони важливі через місяць чи кілька років. Навіть лампочки в будинку перегорали завчасно. Від напруження пристрастей, емоцій і почуттів.

Уміння вправно ховатися втрачає будь-який сенс, коли тебе ніхто не шукає. Тому залишалося виходити з будинку і намотувати кілометри без особливої мети, спостерігаючи за верхів’ям дерев і нетерпляче відсуваючи гілки, що дряпали оголені руки. Іноді хотілося нерухомо стояти, почуваючись спустошеною і сплющеною від вітру, що тиснув на груди свинцевою важкістю. Правий був Канеман45, описуючи наше прагнення раз і назавжди розкласти все по поличках і покінчити з невизначеністю.

Ти ніби борешся з гігантською хвилею, що змією обвила навколо і тягне на дно, мов коло Елу, до тих пір, поки саргасові водорості не кинуться вгору по щоглах твоїх вітрил. І ти думаєш, що чорного і білого лебедя одна і та ж балерина танцює. Чому ж тоді білий лебідь уяву так не розбурхує і не шокує? Злодій – це завжди сюрприз, за кожним своя історія як відповідь на питання «чому він став таким?» Грішник, що розкаявся, дорожче праведника, а зірки холодні тільки здалеку.

Намагалася мислити по-злодійському і влізти у шкуру лиходія, завантажуючи з наявного в моєму розпорядженні життєвого досвіду відповідний образ думок та лексику, ніби детектив, у роботі якого дрібниць немає, і перетворювалася на в'янучу троянду, що без болю втрачає пелюстки. Писала, здається, не те, що думала, а думала не те, що відчувала. Як і інші хороші люди говорила неправду тільки у виняткових випадках. Мені хотілося знайти того, хто буде у змозі розкрити усі мої злочини і дати можливість втекти, щоб потім товаришувати монастирями до кінця життя за допомогою філософського листування. Раптом виявилося, що єдиний спосіб не вбити мрію – це забути про очікування.

Повернулася додому і побачила, що камін і стіни сумують за теплом, а крізь павутиння на вікнах взагалі не читався красивий вид на річку Дніпро. Як полюбляв говорити Нельсон Мандела: немає нічого кращого, ніж повертатися туди, де нічого не змінилося, щоб зрозуміти, як змінився сам.

Однак я не була впевнена, що знайшла б відповідні слова або ті знайшли б дорогу до моїх