Читати книгу - "Релігія і політика в Америці: підйом християнських євангелістів та їхній вплив"

нової реальності є сигналом до пробудження для всього світу, особливо мусульманського. Щоб досягти взаємоповаги, стабільного миру й конструктивної співпраці зі США та рештою світу, мусульманському світу обов’язково слід досліджувати науково і об’єктивно різні думки, ідеології, соціяльні тенденції та рухи в США, що здатні впливати на світогляд, а отже й на поведінку американських виборців, зокрема й тиск на своїх лідерів із метою спрямувати зовнішню політику до війни чи миру. Дослідження Америки повинні проводитися з огляду на застосування здобутих знань задля покращення розуміння й відносин зі США. Якщо це завдання не здійснюватиметься першочергово, буде великий ризик того, що наше подальше ігнорування швидких змін американського світогляду породить нові зайві проблеми при нашій спробі досягти економічного розвитку і процвітання для наших народів, опанувати і розвивати науку та технології, та навіть зберегти незалежність у багатьох сферах. Проте для того, щоб зробити американознавство звичною частиною нашої академічної та інтелектуальної культури, в нас повинна бути свобода висловлювань і свобода медіа, так щоб медіа могли заохочувати інформативні інтелектуальні дебати в наших суспільствах для вираження нашої позиції у відповідних питаннях з такою ж об’єктивністю й довірою, як це є в західних медіа сьогодні, на відміну від сучасної культури мусульманського світу, культури емоційних вибухів щодо проблем зовнішньої політики, що надовго матиме несприятливі наслідки.

Така інтелектуальна культура лиш тоді приноситиме нам реальну користь, коли наші вчені зможуть залучити американську інтелігенцію до серйозного діалогу, а як потрібно буде, то й викликати на дебати. Тільки шляхом такого діалогу чи дебатів, які сформують спільне бачення теперішньої дійсності та майбутнього, думки нашого народу, його інтереси та вибір будуть почутими, врахованими і шануватимуться американським народом. І тоді громадська думка в Америці змушуватиме лідерів і уряд позитивно ставитись до справ та інтересів мусульманського світу. Пропагуючи цей принцип звернення до американського народу, моїм головним аргументом є те, що наразі мусульманський світ зосереджений лише на Вашінґтоні (як на єдиному визначальному факторі американської політики) і це не дає результату. Цей підхід недієвий, бо ігнорує той факт, що США є усталеною демократією, за умов якої лідери залежні від громадської думки. Оскільки цей підхід не передбачає освіту та інформування громадськості, він не виправдовує себе. Наслідком чого є розчарування й зневіра, а далі – відчуття безпомічності та злість. Цим користаються екстремісти, проповідуючи насилля і тероризм. А цим, у свою чергу, користаються екстремісти на Заході, виправдовуючи різні теорії, такі як зіткнення цивілізацій, світоглядний хрестовий похід деяких фундаменталістів, расизм і ненависть до ісламу. До цього приєднались і провідні західні медіа, що мають зиск від сенсаційності та слідують корпоративним інтересам. Вони не зводять очей із багатств та ресурсів мусульманських країн і зробили все можливе для розпалювання ненависті до мусульман. Усе це спричиняє нестабільність в мусульманських країнах, що надалі тільки погіршується в результаті жорсткої політики Заходу щодо тієї чи іншої мусульманської країни. Наслідком цього стає відплив капіталу із мусульманських країн на Захід, від чого виграють західні корпоративні інтереси. Через нестабільність і безлади переважна більшість правителів та правлячих еліт мусульманського світу також тримають свої заощадження (що накопичені з ресурсів або важкої праці народів мусульманських країн) на Заході.

Це лиш увічнює замкнене коло взаємної ненависті між Заходом (передусім США) та мусульманським світом і дає змогу екстремістам з обох таборів проповідувати насилля, тероризм і війну. В той час як раціонально мислячі й помірковані люди з обох таборів нівелюються. Така ситуація є небезпечною для миру та гармонії людства, проте її можна подолати. Якщо діалог і дебати, запропоновані вище, будуть прийняті мусульманським світом із метою звернення в першу чергу до американської (і західної загалом) громадськості, ситуація може суттєво покращитися.

Але для того, щоб забезпечити цілковитий успіх постійного діалогу, мусульманський світ також повинен навести порядок у власному домі. Ефективність такого діалогу суттєво зросте, якщо мусульманські країни стануть демократичними не лише формально, але й реально. Демократія необхідна, адже в постколоніальний період, на жаль, в більшості мусульманських країн, які щойно здобули незалежність, правлячі еліти позбавили свої народи статусу громадян і звели їх фактично до статусу «суб’єктів», встановивши авторитарні, диктаторські чи династичні системи правління. До Французької революції народні маси в Європі були суб’єктами абсолютних монархів, імператорів. Через це вони мали бути лояльними до правителя, в наслідок чого розмивалась різниця між правителем і державою. Будь-яка незгода суб’єкта з правителем була рівнозначною державній зраді й каралася відповідно. У переважній більшості мусульманських країн і сьогодні незгода чи опозиція до чинної влади прирівнюється фактично до зради держави й теж карається відповідно. Тоді як за демократії, громадяни мають право не погоджуватись та опонувати владі й це право захищене і гарантоване демократичною системою. Будь-яка дискусія в мусульманських країнах про демократію викликає недовіру, бо західна модель ліберальної демократії заснована на ідеї абсолютної свободи особистості й деколи рішуче порушує головні моральні принципи, ба навіть заперечує ісламські цінності та принципи шаріату. Через безмежну свободу особистості, яка є основою ліберальної демократії (що може розмивати моральні підмурки суспільства, заснованого на шаріаті) багато хто в мусульманському світі заперечує саму ідею демократизації. Хоча вони й прагнуть підзвітності та відкритості, їхнє заперечення лібералізму не розрізняє лібералізм як філософію та демократію, як систему правління, базовану на рівних можливостях для всіх, підзвітності, відкритості та верховенстві закону. Щоб наголосити на цьому розрізненні ліберальної філософії та демократії, ми пропонуємо «демократію визволення» в мусульманському світі. Демократія визволення звільняє людину від абсолютної влади, проголошеної династичними правителями й диктаторами. Демократія визволення визнає Бога як найвищого суверена, шаріат визнає за правове поле, кодекс поведінки та ведення справ, і в той же час забезпечує розподіл влади й повертає гідність кожному, яка дається при народженні представником ісламської цивілізації. А влада ґрунтується на довірі. Ніхто не стоїть вище закону, а правителі підвладні тим самим законам, що й прості громадяни. Підзвітність є відкритим процесом. Лідери обираються і є підзвітними, судова влада є незалежною, а свобода висловлювань, що не суперечить ісламській моралі, гарантується кожному, в тому числі й пресі.

Як тільки демократія визволення буде впроваджена не лише декларативно, а й по-справжньому, ефективність діалогу з Заходом зросте багатократно. Насамперед, це започаткує процес внутрішніх реформ, що очистять систему від безвідповідальності, що спричиняє погане управління й корупцію, які послаблюють національні позиції на переговорах та під час діалогу. Зі свободою висловлювань розпочняться внутрішні дебати, які дадуть нам змогу виявити наші слабкості, якими користаються маргінали. З’являться різноманітні школи думки й за демократичного процесу шляхом їхнього поєднання або знайденням