Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1918"

Так, 11 листопада 1917 р. О.Каледін направив Голові Генерального секретаріату УНР В.Винниченку телеграму про те, що козаки почали займати полосу відчуження Катерининської залізниці (а це вже Катеринославська губернія — В.С.) і дипломатично просив підтримки[191]. Жодних протестів чи ж то заперечень з цього приводу генерал не отримав.

Генеральний секретаріат вагався навіть тоді, коли до нього зверталися жителі Донбасу зі скаргами на дії каледінців і проханнями захистити їх від військового свавілля.

Цікаво відзначити, що така позиція викликала протест не лишеї прорадянськи чи пробільшовицьки настроєних сил регіону. Саме на протидії каледінцям — з одного боку, і гайдамакам Центральної Ради — з іншого, шматуванню ними Донецько-Криворізького регіону в кінці 1917 р. — на початку 1918 р. в Гуляйполі зароджується і починає зміцнюватися махновщина[192].

Отже, не варто спрощувати підходи до складної, багатофакторної проблеми, зводити її до дій однієї якоїсь сили. Звісно, головну роль тут відіграли більшовики.

Ідея утворення Донецько-криворізької Республіки викристалізувалася з позиції більшовиків Лівобережжя, що після Лютневої революції відстоювали тези про принципову відмінність Донецького і Криворізького басейнів від господарських засад останньої території України, про проблематичність входження Донкривбасу до складу України, про необхідність з'ясування цього питання шляхом референдуму[193]. Восени 1917 р., після того як Центральна Рада оголосила себе вищою владою в Україні, а всупереч цьому посилився процес встановлення влади рад на місцях, особливо в промислових, пролетарських центрах, ідея вичленення Донкривбасу одержала нові імпульси і поступово стала переводитись в практичну площину.

Як відомо, більшовики Південно-Західного краю у листопаді 1917 р. висунули пропозицію скликати Всеукраїнський з'їзд Рад для розв'язання найнагальніших проблем тогочасного життя.

4 листопада 1917 р. об'єднане засідання київських ради робітничих і ради солдатських депутатів на ініціативу фракцій РСДРП(б) висловилось за скликання Всеукраїнського з'їзду рад, який мав створити центральний орган радянської влади в Україні[194]. Цю ідею підтримали багато інших рад[195].

Одночасно обласний комітет РСДРП(б) Південно-Західного краю, який першим зрозумів необхідність консолідації сил більшовиків у всеукраїнському масштабі, виступив з ініціативою скликання всеукраїнського з'їзду більшовицьких організацій, щоб утворити керівний партійний центр більшовиків України. Якби ця ініціатива була підтримана Донецько-Криворізьким обкомом партії і особисто Ф.Сергєєвим (Артемом) як членом ЦК РСДРП(б), то такий центр, очевидно, вдалось би утворити вже в грудні 1917 р.[196] Але цього не сталося. На Обласний (Крайовий) з'їзд РСДРП(б), що відбувся в Києві 3–5 грудня, приїхали делегати від більшовицьких організацій Південно-Західного краю, Південно-Західного фронту, Катеринослава і Єлисаветграда. В той час, коли в Києві засідав Обласний (Крайовий) з'їзд РСДРП(б), в Харкові делегати збиралися на свою окрему обласну партійну конференцію. Проігнорувавши з'їзд у Києві, конференція визнала за необхідне "скликати в найближчому майбутньому з'їзд партійних організацій Донецько-Криворізького басейну і Південно-Західного краю", але не для організаційного об'єднання, а лише "з метою вироблення і спільного плану агітації і боротьби"[197].

Отже, відмовившись від участі у всеукраїнському партійному з'їзді, керівні працівники Донецько-Криворізької обласної партійної організації в питаннях партійного будівництва виявили явний сепаратизм, що визначив їх позицію і в сфері державного будівництва. Вони зайняли двоїсту позицію щодо Всеукраїнського з'їзду рад: з одного боку, на ряді засідань підтримали ідею скликання Всеукраїнського з'їзду рад, виділили свого представника до Організаційного бюро з підготовки з'їзду, сприяли обранню делегатів на з'їзд, з іншого боку — одночасно в Харківській міській і Донецько-Криворізькій обласній радах робітничих і солдатських депутатів обговорювали ідею створення обласної Донецько-Криворізької радянської республіки.

Виступаючи 17 листопада 1917 р. на пленумі обласного) комітету рад Донецького і Криворізького басейнів при обговоренні українського питання, Ф.Сергєєв (Артем) підтримав меншовика Рубінштейна і есера Голубовського, висловився за свободу самовизначення областей і народів, проти "анексування" їх Центральною Радою. Він пропонував "створити незалежну від київського центру самоврядну автономну Донецьку область і добиватися для неї всієї влади Рад". На пропозицію Артема пленум схвалив постанову: "Розгорнути широку агітацію за залишення всього Донецько-Криворізького басейну з Харковом у складі Російської республіки з віднесенням цієї території до особливої, єдиної адміністративно-самоврядної області"[198].

Ця ідея відображена і в резолюції загальних зборів Харківської ради, схваленій 24 листопада. Донецький і Криворізький басейни розглядалися в ній як область, що не входить до складу України[199]. 22 листопада такі ж положення були включені до резолюції загальних зборів робітників і службовців Харківського вузла Південних залізниць, схваленої на доповідь Ф.Сергєєва (Артема)[200].

За прикладом останнього, виконуючи постанову пленуму обласного комітету рад, діяли й інші більшовики Харкова. Виступаючи 29 листопада в думі, член більшовицької фракції Е.Лугановський говорив, що Харківська губернія і Донбас є територією, яка не входить в Україну, віднесення їх до України "в економічному відношенні дуже згубно, бо цим самим створюється розчленування Донецького басейну"[201].

Так було покладено практичний початок кампанії за виділення з України Донецько-Криворізької області в окрему адміністративну одиницю. В грудні 1917 р. проблему мав вирішити III з'їзд рад Донецько-Криворізької області при обговоренні питання про обласну організацію.

Намір організувати "обласну" республіку протиставлявся Українській Народній Республіці, що кваліфікувалася більшовиками буржуазною державою. Однак на той час розгорнулась досить інтенсивна боротьба за утворення Української радянської республіки. З переїздом до Харкова делегатів з'їзду рад, що залишили Київ, Ф.Сергєєв (Артем) та інші організатори обласного форуму рад змушені були піднятися вище своїх обласницьких (регіоналістських) прагнень і погодитися на спільне проведення Всеукраїнського з'їзду рад. Форум, як відомо, проголосив Україну республікою рад, заявив про повалення влади Центральної Ради, встановлення федеративних зв'язків Радянської України з Радянською Росією, обрав Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) рад, а останній виділив зі свого складу Народний секретаріат — перший радянський уряд України. Третину обраного на з'їзді ЦВК рад становило представники рад Донецько-Криворізької області, а кілька з них, у тому числі Ф.Сергєєв (Артем) також увійшли до складу Народного секретаріату.

Проте, всупереч цим рішенням, І Всеукраїнський з'їзд рад, за наполяганням делегатів від Донецько-Криворізького регіону обговорив питання "Про Донецько-криворізький басейн". У резолюції з цього питання сказано: "Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів протестує проти злочинної імперіалістичної політики керівників козацької та української буржуазних республік, які намагаються поділити між собою Донецький басейн і буде добиватися єдності Донецького басейну в межах Радянської Республіки"[202].

Проект резолюції, очевидно, готувався до III з'їзду рад Донецько-Криворізької області і згодом був лише відповідно відредагований: так резолюція не дуже вдало маскувала поняття "Російська республіка" словами "Радянська республіка".

Невдовзі події підтвердили прагнення Ф.Сергєєва (Артема) та деяких інших працівників Донецько-Криворізької області відособитися від ЦВК рад України і Народного