read-books.club » Любовні романи » Мелодія кави у тональності кардамону 📚 - Українською

Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

223
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мелодія кави у тональності кардамону" автора Наталія Гурницька. Жанр книги: Любовні романи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24 25 ... 129
Перейти на сторінку:
помітять.

Швидким кроком перетнувши подвір’я і не затримуючись ані на мить, вона вийшла на вулицю, підійшла до огорожі, почепила листа на хвіртку зсередини і побігла назад. Полегшено зітхнула лише тоді, коли знов опинилася всередині будинку. Щоки її палали, серце мало не вистрибувало з грудей, а ноги підкошувалися. Щоб вона ще колись таке виробляла — та нізащо! Хоча… Якось пізно про таке думати. Так гарно побавилася з вогнем, що й сама незчулася, як спалила за собою всі мости.

Відчуваючи, що їй дедалі дужче хочеться плакати, Анна міцніше стиснула губи і навпомацки повернулася до кімнати. Ще раз світити свічку не наважилася, тому опинилася в цілковитій темряві. Що ж тепер робити? Як повестися? Може, повернутися додому?

Вона мимоволі вслухалася в темряву ночі довкола себе. Ще й у кімнаті, ніби навмисно, так тихо, аж моторошно. Лише годинник цокає на стіні й десь далеко на вулиці гавкає пес, а ще серце у грудях товчеться так, ніби йому щось пороблено, тому клятому серцю. Що ж вона зробила зі своїм життям? Здається, сама собі заподіяла таку кривду, якої ніхто інший ніколи б і не вчинив.

Відчувши гострий напад жалю до самої себе, Анна не витримала і розплакалася. І треба було їй зустріти того Дмитра. Через такого дурня все життя собі переламала. Що тепер робити? Як рятуватись? Від такої ганьби вже нізащо не відмиєшся. З жорстокою насолодою роздмухуючи в собі жаль, Анна перестала плакати аж тоді, коли відчула, що від сліз їй стало трохи легше. Зараз вона лише зрідка шморгала носом і відчувала, що напад відчаю потроху відступає. Принаймні, сил на те, щоб гостро на все це реагувати, у неї таки не залишилося.

Навпомацки підійшовши до ліжка, Анна присіла на його краєчок. Попри втому і якесь отупіння від сліз, все ще відчувала страх. Швидше б світанок. Вранці приїде Адам і всі страхи минуться, ніби їх ніколи й не було. Він не лише заспокоїть, але й скаже, що нічого страшного не сталося, що вона з ним і що так буде дуже-дуже довго.

Якийсь час Анна сиділа нерухомо, проте дуже швидко відчула, що мерзне, зняла черевички і залізла на ліжко з ногами. А якщо Адам приїде аж надвечір? Що тоді? Вона притулилась плечима до стіни і спробувала розібратися в ситуації, яка вимальовувалася в її житті, проте в голові не було жодної втішної чи бодай зв’язної думки, лише якісь уривки вражень, хаотичних емоцій і страхів. Та ще відчай, уже трохи притлумлений сльозами й сильними емоціями, проте однаково дошкульний і болючий, як гостра скалка у пучці. Заплющити б очі й опинитися в тому часі, коли все це вже залагодиться. Там, де не тремтиш від страху, де не треба прислухатися до моторошної тиші, і там, де вони з Адамом разом. Де спокійно, затишно і дуже тепло…

Щільніше загорнувшись у ковдру, Анна непомітно задрімала. Прокинулася десь посеред глухої ночі. Від незручної пози у неї затекли шия та плечі, а пластини корсета дошкульно вп’ялися у груди. Заснула сидячи? З якого дива?

Раптом усе собі пригадавши, Анна широко розплющила очі. Боже, вона ж в Адама!

Долаючи біль від спання у незручній позі, вона злізла з ліжка і, невпевнено ступаючи босими ногами по холодній підлозі, навпомацки підійшла до вікна та відхилила фіранку. Жодного руху або підозрілого шуму. Тільки сніг продовжує сипати з темного нічного неба і під його вагою потроху починають вгинатися гілки дерев та кущів.

Навіть собаки ніде вже не гавкають — позамовкали перед світанком. Звичайна зимова ніч — тиха, засніжена, спокійна. Ніхто її не шукає. Певно, лист уже знайшли і прочитали.

Повернувшись до ліжка, Анна розстебнула сукню і послабила шнурування корсета. Цілком роздягатись не наважилася, — боялася, що Адам повернеться раніше, аніж вона прокинеться.

Налаштувавшись на сон, Анна незабаром з жахом зрозуміла, що не може заснути. А якщо Адам їй не зрадіє? Можливо, він планував, що все це станеться якось інакше. А може, він взагалі нічого собі вже не планував? Може, він передумав чи вона неправильно його зрозуміла? Хто знає, чим для неї взагалі обернеться повернення Адама в Жовкву. Мала виразну підозру, що його реакція на її витівку буде не такою однозначною, як їй би того хотілося.

Анну аж у жар кинуло від такої думки. А й справді, чому вона вирішила прийти сюди? Тому, що Адам запропонував їй залишитися в нього, чи тому, що вона сама його любить? Якщо тому, що любить, то чи не занадто легковажно вона повелася? Чи не нав’язує йому себе? Жодному чоловіку таке не сподобається, а Адамові з його характером — і поготів.

Хоча… Навіщо тоді він просив її поїхати з ним до Львова? Не для того ж, щоб просто розважитися. Анна спробувала відігнати від себе неприємні думки, проте вони обступили її, немов примари, з усіх боків і не хотіли розступатися. До світанку промордувавшись без сну, Анна втомилася так, що врешті не мала сили думати і потроху почала поринати в якусь задушливу темряву напівсну. По-справжньому міцно заснула аж тоді, коли надворі повністю розвиднилося і денне світло розігнало всі її нічні страхи та примари.

Розділ 4

Анна розплющила очі і, мружачись від яскравого сонячного світла, яке заливало кімнату, спантеличено роздивилася довкола. Господи, де вона спить? Це ж не її кімната.

Вона сіла на ліжку і злякано притиснула долоню до рота. Невже вона втекла з дому і прийшла сюди сама? Божевілля якесь. Як вона до такого взагалі додумалася?

Насилу здолавши напад паніки, Анна примусила себе підвестися з ліжка. Вуйко її вб’є. А Адам? Здається, він ще й не приїхав. А якщо взагалі сьогодні не приїде? А якщо й завтра? Що вона робитиме у його помешканні сама?

Черговий напад паніки примусив Анну розпачливо роззирнутися. Може, повернутися додому?

На мить уявила, як повертається, і остаточно впала духом. Вона ж не самогубець, а нормальна людина… Ну, може, не цілком нормальна, але менше з тим. Вуйкові не поясниш, де вона вешталася цілу ніч, і не скажеш, що у неї є ключі від помешкання Адама. А скажеш — і щойно тоді розпочнуться справжні проблеми. Хоч би вуйко не шукав її тут.

Підвівшись із ліжка, вона підійшла до вікна і, відхиливши фіранку, визирнула на подвір’я. На вулиці світило яскраве сонце і блиск снігу спочатку засліпив їй очі. З хвилину вона постояла, звикаючи до денного світла, тоді розчинила вікно

1 ... 23 24 25 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мелодія кави у тональності кардамону», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мелодія кави у тональності кардамону"