Читати книгу - "Втрачений символ"

— Уряд був такої самої думки.

Аж раптом Кетрін зосереджено поглянула на неї.

— Триш, а можна спитати вас про ту моральну дилему, що виникає в результаті вашої роботи?

— Ви про що?

— А про те, що створеною вами програмою запросто можна зловживати. Ті, хто нею володіє, мають доступ до потужної інформації, не доступної кожному. Ви не відчували сумнівів, коли працювали над нею?

Триш і оком не повела.

— Жодних. Моя програма нічим не відрізняється... скажімо, від програми пілотного тренажера. Дехто тренується на ньому, щоб літати з місіями першої допомоги в малорозвинені країни. А дехто — для того, щоб спрямовувати реактивні пасажирські лайнери на хмарочоси. Знання — це знаряддя, і, подібно до решти знарядь, воно чинить вплив залежно від того, в чиїх руках перебуває.

Вражена почутим, Кетрін відкинулася на спинку крісла.

— А тепер дозвольте мені поставити вам суто гіпотетичне запитання.

Триш зненацька відчула, що їхня розмова несподівано перетворилася на співбесіду з роботодавцем.

Кетрін нагнулася і підняла з землі малесеньку щіпку піску так, щоб її побачила Триш.

— Наскільки я розумію, — сказала вона, — ваші метасистеми фактично дозволяють обчислити вагу всього піщаного пляжу, зважуючи його по одній піщинці.

— Так, загалом саме так воно і є.

— Як ви знаєте, ця щіпка піску має масу. Дуже маленьку масу, та все ж має.

Триш кивнула.

— І завдяки цій масі вона має також силу власного тяжіння. Знову ж таки — надто малу, щоб її відчути, але ж має.

— Правильно.

— Так от, — сказала Кетрін, — якщо взяти трильйони отаких піщинок, щоб вони утворили, скажімо, місяць, тоді їхньої об’єднаної сили тяжіння буде достатньо, аби рухати величезні маси води в океанах, влаштовуючи припливи та відпливи по всій нашій планеті.

Триш не розуміла, куди хилить Кетрін, але їй подобалося те, що вона чула.

— Тож міркуймо тепер гіпотетично, — вела далі Кетрін, викинувши пісок. — А що ви скажете на те, що думка... будь-яка крихітна ідея, котра утворюється у вашому мозку... фактично має власну масу? А що ви скажете на те, що думка є матеріальною річчю, вимірюваною одиницею з вимірюваною масою? Мікроскопічно малою масою, ясна річ, але таки масою. Якими будуть потенційні наслідки?

— Суто гіпотетично? Ну, очевидними наслідками будуть... якщо думка має масу, отже, вона має також силу тяжіння і притягує до себе предмети.

Кетрін посміхнулася.

— Правильно мислите. А тепер ходімо далі. Що трапиться, коли велика кількість людей зосередяться на однаковій думці? Всі зустрічальності однієї і тієї самої думки почнуть зливатися в одну, і сукупна маса цієї думки почне зростати. А тому зростатиме і її маса.

— Начебто так.

— Це означає, що коли достатня кількість людей почнуть думати одну й ту саму думку, то гравітація цієї думки стане відчутною... і вона почне діяти як фізична сила. — Кетрін підморгнула. — І тому істотно впливатиме на наш фізичний світ.

РОЗДІЛ 19

Директор Інуе Сато стояла, схрестивши на грудях руки, і, не зводячи скептичного погляду з Ленґдона, обмірковувала те, що він їй тільки-но розповів.

— Він сказав, що хоче, аби ви відімкнули якийсь древній портал? І що я, по-вашому, мушу про все це думати, професоре?

Ленґдон непевно знизав плечима. Йому знову стало зле, тож він намагався не дивитися на відрізану руку свого друга.

— Саме це він мені і сказав. Древній портал... схований десь у цій будівлі. Я відказав йому, що ні про який портал нічого не знаю.

— Тоді чому ж він гадає, що ви зможете його знайти?

— Вочевидь, цей чоловік просто безумець.

«Він сказав, що шлях вкаже Пітер. — Ленґдон поглянув на витягнутий угору палець друга і з огидою пригадав садистичні слова психа. — Пітер вкаже шлях». Ленґдон уже встиг простежити очима, куди показував палець. Палець показував на купол. Портал? Там, угорі? Маячня якась.

— Той чоловік, що мені телефонував, — сказав Ленґдон, дивлячись Сато в очі, — був єдиним, хто знав, що я приїду сьогодні увечері до Капітолію, тому хто б вас не поінформував, він теж був тут сьогодні, ну... ваш інформатор. Я б рекомендував...

— Вас не стосується, звідки я беру інформацію, — урвала його Сато з різкою інтонацією в голосі. — Наразі моїм пріоритетом є взаємодія з тим чоловіком. До того ж я маю інформацію, яка свідчить, що ви єдиний, хто може йому дати те, що він хоче.

— А моїм пріоритетом є знайти мого друга, — невдоволено відказав Ленґдон.

Сато глибоко вдихнула, втрачаючи рештки терпіння.

— Якщо ми хочемо знайти містера Соломона, то у нас є лише один шлях, професоре, — почати взаємодіяти з тим чоловіком, який начебто знає, де перебуває ваш друг. — Сато поглянула на годинник. — У нас обмаль часу. Запевняю вас: нам украй необхідно погодитися на вимоги цього чоловіка, і до того ж швидко.

— Яким чином? — скептично спитав Ленґдон. — Знайти і відімкнути портал? Ніякого порталу не існує, директоре Сато. Цей тип — просто псих.

Сато підступила до професора майже впритул.

— Дозвольте вам нагадати, що той, кого ви називаєте психом, уже встиг сьогодні увечері обдурити двох досить розумних індивідів. — Вона прикипіла очима до Ленґдона, а потім перевела погляд на Андерсона. — У моїй професії швидко дізнаєшся, що межа між безумством та геніальністю часто досить тонка. З нашого боку було б розумним виявити до цього чоловіка трішечки поваги.

— Цей чоловік відрізав людині руку.

— І я про те саме. Цей акт навряд чи здійснив би байдужий чи невпевнений у собі індивід. Навіть більше, професоре: цей чоловік і справді вірить, що ви зможете йому допомогти. Він привіз вас здалеку аж до Вашинґтона і, вочевидь, зробив це не просто так. Була якась причина.

— Причина тут одна, і він сказав, яка саме: щоб я відімкнув портал, бо Пітер сказав йому, начебто я спроможуся це зробити, — відказав Ленґдон.

— А навіщо було Пітерові Соломону так казати, якщо це неправда?

— Я певен, що Пітер нічого подібного не казав. А якщо й казав, то зробив це під примусом. Його обманули... або залякали.

— Так. Це називається тортурами під час допиту, і ця метода є досить ефективною. Тим більше містер Соломон під тортурами мав сказати правду! — Сато говорила так, наче мала особистий досвід