read-books.club » Сучасна проза » Бікфордів світ 📚 - Українською

Читати книгу - "Бікфордів світ"

193
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Бікфордів світ" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24 25 ... 84
Перейти на сторінку:
кудись у глиб території.

– Гей, Фриц! – перший помічник окликнув диригента. – Зроби нам чай!

Диригент кивнув і теж поспішив геть.

– Пройдімо до мене! – запропонував Пабловський. – Чайку поп'ємо, поговоримо. Ви, може, не повірите, але ви тут перша людина за шість чи сім років.

Пабловський був на голову вищий за Харитонова, та і будь-кого з музикантів, але розмовляв він, не нахиляючи голови, – тримаючи спину рівно, по-офіцерськи, наче був на параді.

Підійшли до рубленої хатинки. Пабловський штовхнув двері й пропустив молодшого матроса вперед.

Навколо столу обійшов із поліном в руках диригент і, зупинившись біля руської печі, почав трощити це поліно маленькою тупуватою сокирою. На грубо збитому столі вже стояли три гранчаки.

– Сідайте! – Пабловський указав рукою на табурет.

Харитонов сів. Перший помічник усівся навпроти.

– Приємно дивитися на незнайоме обличчя, – сказав він, дивлячись молодшому матросові у вічі. – Ці ж бо пики за стільки років уже остобісіли, просто нудить іноді. Та й ви знаєте, що це в нас за національність наймузикальніша: усі ці Кантори, Раумштейни… Чомусь у мене на кораблі жодного такого не було, там навпаки – Іванови, Коваленки, Петрови, Сидорови.

Пабловський важко зітхнув, перевів погляд на диригента.

– Ну ти! Ворушись!

Харитонов позирав здивованим поглядом на убрання хати, на цих людей, на диригента, що колов неподатливе поліно.

– Може, я йому допоможу?! – підвівся він, дивлячись у вічі першому помічникові.

– Сидіти! – гаркнув Пабловський, і негайно його обличчя набуло якогось вовчого виразу. Але враз очі його подобрішали. – Не варто, – вже м'якше вів далі він. – Ви тут гість, до того ж чесна, вільна людина, а ці всі – табірники, а там уже різниця невелика, політичні чи музичні. Я ось теж табірник, але мене по карній проводили. П'яна бійка. Я в ній честь вождя захищав, якби той дурень не згадав вождя матюком, я б його і кортиком не кольнув. Але так уже вийшло. Та й ви знаєте, за що цей оркестр сюди переїхав?! Вони ж додумалися на З'їзді колгоспників в «Інтернаціоналі» сфальшувати, причому так сфальшували, що навіть колгоспники обурились і написали листа в ЦК. До сорок першого тут іще більш-менш життя було – вишки, охорона НКВС, кухня табірна. А як війна почалась – охорону зняли, все зібрали. Спочатку лякали, що ось-ось наказ надійде ліквідувати табір із усіма ув'язненими, але, видно, не дочекалися вони наказу й поїхали.

– А ви як тут? – запитав Харитонов.

– А мене для зміцнення внутрішнього порядку ще в тридцять дев'ятому з Колими сюди перевели. Ох і намучився я з ними… Та й що це за табір без охорони й начальства?! Це ж чому вони досі не розбіглися? Тому що місце згубне. Вже тікав якось кларнет, як його, забув прізвище, словом, тікав, через місяць повернувся – скелетом і тут же здох… Устиг, щоправда, конаючи, сказати своїм, що звідси не вибратись, і на тому дурневі спасибі.

– Ось чай, будь ласка… – тихим жалібним голосом промовив сухоребрий диригент, нахиляючись над склянкою з чорним прокопченим чайником у руці.

– Сідай, Фриц. Вип'єш із нами і йди. Не забудь пізніше виштовхнути Кантора з його трубою – нехай подудить до світанку!

Пабловський широкою долонею підсунув до себе склянку і знову глянув на Харитонова.

– А вам, – сказав він, – якщо карти немає, то звідси не вибратися. Залишайтеся. Я вас другим помічником диригента з політчастини зроблю. З їжею у нас нічого – скрипки і валторни навчилися гриби збирати і маринувати, собак розводять, що залишилися від охорони. Енкавеесівська порода – м'ясна. З голоду не помираємо.

– Ні, – твердо мовив Харитонов. – У мене завдання.

– Завдання, яке за вами тягнеться? – перший помічник указав поглядом на шнур, прив'язаний до речового мішка.

Харитонов кивнув.

Перший помічник, закусивши нижню губу, прокрутив у мозку якусь думку. Потім хитрувато-напружено глянув на молодшого матроса.

– Так ви все-таки знаєте дорогу… позаяк у вас завдання?!

– Ні, – простодушно відповів Харитонов.

– Секрети, військові секрети… – забурмотів собі під ніс паруб'яга в тільнику. – Звичайно, хто ж табірникам довірятиме.

Це тільки без охорони їм довіряють залишатися, тому що тут вона без потреби.

Пабловський утупився скривдженим поглядом у свою склянку, потер рукою лоба, немов у нього заболіла голова, потім ковтнув чаю.

– Скажіть, – диригент, полохливо озираючись на першого помічника, нахилився вперед, до Харитонова. – А ви, може, і до Москви доберетеся?

– Може, – знизав плечима молодший матрос.

– У мене до вас прохання буде… – сказавши це, диригент серйозніше покосився на Пабловського, але той наче не слухав їх. – Ви не могли б узяти з собою ноти?..

– Що? – не зрозумів Харитонов.

– Ноти, – перейшов на напівшепіт диригент. – Усе, що я тут написав за багато років. Кантата «И как один умрём», цикл п'єс про благородну ненависть.

– Добре, – погодився Харитонов, відчувши приплив надії, адже якийсь ув'язнений диригент раптом припустив, що він, Харитонов, добереться до Москви. – І що з цією музикою робити?!

Диригент беззвучно заворушив губами, немов промовляючи про себе те, що боявся сказати вголос.

– Якби ви могли, – сказав він нарешті, – віднести це в Кремль… і передати в уряд тому, хто музикою керує?

– Спробую, – невпевнено пообіцяв Харитонов.

– Так я принесу…

– Геть іди! – Перший помічник підвів на нього очі. – Чуєш?!

Диригент швидко вийшов із кімнати.

– Ви не думайте, що я дуже вже засмучений… – тоном, що претендує на відвертість, заговорив перший помічник. – Я все розумію… Але ви від мене подарунок прийміть. Ви палите?

– Ні.

– Шкода… У мене тут дві пачки цигарок – єдині на тисячі квадратних кілометрів… Гаразд. Тоді я для вас концерт завтра влаштую. Точно, влаштую!

Пабловський рішуче підвівся й кудись пішов.

Залишившись на самоті, Харитонов оглядівся.

Хата хатою, в кутку – залізне ліжко з ковдрою з шинельної тканини, над ліжком на дерев'яній стіні висить книжкова поличка. Харитонов підвівся, щоб розгледіти книги – раптом там що-небудь мирне про дирижаблебудування. Підійшов, провів рукою по запорошених корінцях, прочитав назви: «Посібник з корабельної навігації», «На допомогу першому помічникові капітана», «Щоденник агітатора», «Чому ми непереможні» і тому подібні.

Дивлячись на ці книги, Харитонов згадав про недопитий чай і повернувся за стіл. Чай уже остигнув, але смак його все одно був приємніший за річкову або озерну воду, якої Харитонов за час шляху накуштувався вдосталь.

Харитонов спробував згадати перший акорд оркестру, але замість нього чулась ясна мелодія скрипки. За вікном сутеніло – насувався вечір; відчуття даху над головою й тішило, і трохи тривожило молодшого матроса. Дуже вже дивним був дах, хоча у порівнянні із «загоном» генерала Ликова Музлаг був

1 ... 23 24 25 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бікфордів світ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бікфордів світ"